Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

-Хлопчик давно помер і тобі його не врятувати, Фелісія Бріджес!- засміявся Люцифер, стрімко збільшуючись в розмірах- А те, що ти мені пропонуєш, мене сильно задовольнить. Твоя душа наповнить мене колишньою могутністю і я зможу розірвати свої кайдани та вступити до світу людей, щоб всіх їх звільнити від влади Бога та відкрити правду про те, в якому жахливому світі вони живуть насправді. Лише разом ми можемо зруйнувати його та на руїнах побудувати новий, більш кращий, світ і в ньому відновити реальну справедливість. Ти моя, Фелісія Бріджес! Завжди була моєю.

З цими словами Люцифер потягнувся довгою величезною долонею й спробував схопити Корі, але Фелісія сміливо затулила хлопчика. Сміючись, демон обхопив дівчину за тіло своїми пальцями, але тут неочікувано закричав від болю та відпустив її. Здивована Фелісія побачила, що рука Люцифера вкрилася кривавими ранами, а довкола її тіла збираються темні тіні, що витягували з цих ран якусь енергію та передавали їй. Від припливу сили Фелісія підросла на цілу голову і не могла повірити в те, що сталося.

-Що це таке? Хто ти така? Чому не підкоряєшся мені?- розлючено прошипів Диявол- Ти повинна боятися мене, як всі. Ти не можеш втекти від своєї долі. Я вб'ю тебе на місці! Ніхто не здатен кидати виклик мені.

Люцифер знову кинувся вперед і вдарив кігтями по тілу Фелісії. Дівчина здригнулася від сили удару, але змогла втриматися на ногах. Вона очікувала хвилі болю, крові з ран чи миттєвої смерті. Замість цього кігті демона зовсім їй не зашкодили. Вони перетворилися на пасма диму, не дійшовши й декількох сантиметрів до грудей Фелісії. Диявол знову закричав від болю, а Фелісія підросла ще на голову, ставши неймовірно великою на тлі Люцифера, що зменшився.

-Я тебе не боюся! Ти тут не маєш влади!- сердито вигукнула Фелісія- Забирайся геть з моєї голови. І не повертайся до цього світу більше ніколи.

З цими словами дівчина сміливо кинулася й ударом свого кулака повалила свого суперника на землю. Від її дотику Люцифер закричав, почав пручатися, прикликав на допомогу темні тіні. Його фігура почала стрімко змінюватися. На місці Люцифера з'явилася мати Фелісії, котра дивилася на дівчину із роздратуванням в очах, та зло прошипіла:

-Ким ти себе уявила, Фелісія? Поглянь лише на себе. Ти жалюгідна незграба, моє саме велике розчарування. Негайно прибери свої руки від матері й вирушай до комірки. Будеш покарана на цілий день!

-Ти не моя матір!- розлючено крикнула Фелісія та нанесла удар ілюзії прямо в обличчя, розбивши тій ніс- І не смій прикриватися цією маскою. Мама ніколи б такого мені не сказала. В усіх провинах завжди була моя вина і я це добре усвідомлюю зараз.

Мати зникла, а замість неї з'явився батько, котрий із слізьми на очах почав жалітися:

-Яка ти жорстока, Фелісія. Ми тебе любили, пестили, влаштували тобі безтурботне дитинство. А ти ось так відплачуєш нам? Ти перетворилася на жорстоку бездушну тварину і від тебе колишньої майже нічого не лишилося.

Фелісія не звертала уваги на слова Люцифера, а продовжувала його бити та бити просто в обличчя. Довкола двох супротивників вирувала темна енергія, котра поступово перетікала в тіло дівчини. Тим часом, замість батька на підлозі вже лежав Джефрі Адамс, котрий придушено хрипів:

-Якщо ти така хороша, то чого ж не зателефонувала мені? Чому не попередила про Дорсет? Ти завжди служила Люциферу. Завжди тілом та душею належала йому. Чужі смерті та страждання тебе не обходять, Фелісія Бріджес!

Нові удари посипалися на поліцейського з посиленою силою і він швидко змінився на Дорсет, котра сміялася, спльовуючи кров з рота та продовжувала знущатися:

-Невже ти себе справді уявляєш відьмою, Фелісія? Яка з тебе спадкоємиця? Яка правонаступниця? Яка Обрана? Ти повна дурепа, боягузка, зрадниця, слабкодуха, повна сумнівів в самій собі. Тобі не забрати того, що завжди належало роду Дорсетів. Не забрати моєї власної спадщини. Ти належиш Люциферу. Я віддам тебе йому, щоб Карен могла жити.

Знову посипалися удари кулаків і Фелісія осатаніло скрикнула від хвилі гніву та ненависті до жінки перед собою. Наступної миті Дорсет перетворилася на жінку-ворона, котра закаркала сердито й спробувала вкусити Фелісію, але та схопила істоту за дзьоб й почала його міцно тримати. Тоді ворон істерично скрикнув:

-Відьма, паскудна відьма! Це ти в усьому винна. Ти і тобі подібні. Через тебе я не мала права на щасливе життя. Через таких, як ти, я зганьбила себе вбивствами! Через тебе я навіки проклята! Ти відродиш те, що я прагнула навічно знищити! Ти повинна померти!

Проте, Фелісія сміливо чинила опір розгніваній суперниці і змогла їй розірвати дзьоб на дві частини сильними руками, адже дівчина поглинула настільки багато енергії, що виросла до гігантських розмірів. Дім довкола неї зруйнувався у шаленому вихорі енергії, десь позаду скрикнув Корі, але Фелісія не могла відволікатися. Вона хотіла покінчити з Дияволом, що так мучив її, раз і назавжди. Люцифер знову прийняв свій звичний вигляд та закричав:

-Ні, цього просто не може бути! Чому ти ніяк не можеш спинитися? Тобі мене не перемогти. Тобі не зруйнувати прокляття. Це місто та весь світ належать лише мені одному.

-Тобі не належить тут нічого, чудовисько!- просичала крізь стиснуті зуби Фелісія- Повертайся до тієї діри, звідки ти виліз і більше ніколи з неї не виходь. Ти тут не потрібен. Годі кривавих жертв та ненависті. Годі вбивств та служіння. Годі живитися людськими страхами та маніпулювати ними. Твоїй грі настав кінець! Я тебе не боюся і більше ніхто ніколи не буде тебе боятися!

З цими словами Фелісія сильніше натиснула на горло Люцифера своїми долонями. Він запручався, вирячивши свої полум'яні очі, спробував роздерти дівчині груди власними кігтями, але починав вже весь танути та меншати. Згодом, вся фігура Диявола перетворилася на темний туман, котрий із злісним шипінням розтанув в далечині. Залишки темної енергії вибухнули і Фелісію відкинуло в сторону. Вона впала на бік й світ обернувся догори ногами перед її очима. Все потьмарилося і дівчина втратила свідомість.