Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Коли Фелісія прийшла до тями, то побачила над собою стурбоване обличчя Корі. В зелених очах хлопчика були співчуття та смуток. Побачивши, що дівчина дивиться просто на нього, Корі одразу зрадів та вигукнув:

-Ти жива! Жива! А я вже злякався, що ця жахлива істота тебе вбила. З тобою все в порядку?

-Що сталося? Куди подівся Люцифер? І де це ми?- слабким голосом спитала Фелісія, сідаючи вертикально та потираючи пальцями власні скроні.

Довкола них обох панувала дивна картина. Вони знаходилися на вершині пагорба, вкритого густою зеленою травою. Над їхніми головами простягалася блакитна глибінь неба на якому яскраво сяяло радісне тепле сонечко. Фелісія була невимовно рада його бачити і просто милувалася красою денного світла, за котрим так сильно сумувала. Легкий вітерець тихенько ворушив травою та деревами невеличкого саду. Фелісія зрозуміла, що знаходиться в саду пані Дорсет. Ось там пагорб оточував знайомий дівчині жовтий паркан, а зелені ворота були відчинені, ніби запрошуючи залишити територію подвір'я. Почувши позаду якесь дивне тріскотіння, Фелісія перевела погляд до джерела цього незрозумілого звуку і її очі розширилися від шоку та здивування. Весь двоповерховий будинок пані Дорсет знаходився у серці дивного вогню холодного блакитного кольору. Здавалося, що полум'я виривалося з самого серця будинку, але не наносило йому жодної шкоди. Дівчина перевела погляд на Корі і хлопчик почав все пояснювати:

-Ти змогла протистояти Дияволу на рівних, Фелісія. Чесно кажучи, я не знав, що таке можливо. Твоя надзвичайна хоробрість та внутрішня сила виявилися вражаючими. Під час цієї битви ти ніби поглинула всю темну енергію, послабила це чудовисько і стала чимось грандіозним та сильнішим за нього. Ти виросла до таких гігантських розмірів, що просто собою зруйнувала те місце, де ми перебували. Здавалося, що розігралася потужна буря або що зійшлися в двобої дві могутні протилежні сили. Так чи інакше, але ти змогла прогнати Диявола. Він розтанув після того, як ти поглинула залишок його сили. А після зникнення монстра нас перенесло до цього нового виміру. Дім змінився останній раз, але тепер він став тюрмою не для нас.

-Не для нас?- щиро здивувалася Фелісія, встаючи на ноги та шоковано вдивляючись у вогняну картину перед собою- Що ти маєш на увазі, коли говориш про будинок в якості тюрми?

-Ходімо, тобі треба на дещо поглянути- схопив за руку дівчину Корі й потягнув її за собою до будинку- Не бійся, цей вогонь не нанесе тобі шкоди. А ти й здалеку побачиш щось цікаве.

І дійсно, коли Фелісія підійшла впритул до стін будинку пані Дорсет, то зовсім не відчула тепла від блакитного вогню. Він не випромінював нічого, а просто горів собі та й все. Дім пані Дорсет настільки змінився, що Фелісії не вірилося, що колись він був таким гігантським й гротескним. Він знову був звичайним стареньким будиночком з двома поверхами та стріхою, червоною черепицею та блакитними стінами. Чомусь Фелісії цей будинок здався таким крихітним та мізерним, немов він сильно стиснувся за своєю площею. Пройшовши слідом за Корі до вікна, дівчина обережно зазирнула всередину. Вона побачила там зовсім незвичайну картину. В кімнаті, подібній до спальні Карен, біля двоповерхового ліжка навколішках стояла пані Дорсет. На жінці знову був її чорний траурний одяг. Вона розгублено пальцями гладила перину, співала якісь дивні пісеньки, а з її почервонілих очей по щоках стікали струмочки сліз. Голову Дорсет опустила низько до ковдри і її волосся волочилося по підлозі, приховуючи шрами на обличчі. В самій кімнаті панували мінливі тіні, а за спиною жінки стояла висока фігура в темному балахоні, котра поклала дві руки з гострими кігтями їй на плечі й нависала над пригніченою жінкою. Очі Люцифера палали такою люттю й голодом, що Фелісія відсахнулася спочатку від вікна. Але потім вона зрозуміла, що погляд Диявола скерований виключно на Дорсет. Відвернувшись від вікна, Фелісія тихо проговорила:

-Тепер я розумію, що ти мав на увазі, Корі. Цей дім був створений Люцифером і він живиться людськими страхами, підлаштовується під наші самі потаємні емоції. Він не випускає тих, хто з головою занурений у ці страхи і не бачить виходу з них. Але я спробувала чинити опір, не прийняла цих вічних блукань. І мені вдалося розірвати колообіг безкінечних метаморфоз. Люцифер, з котрим зіштовхнулася я, був нічим іншим, як уособленням моїх страхів, тим самим, з чим можна боротися і що варто викорінити. Я звільнилася з-під влади страхів, саме тому дім відпустив нас врешті. Але, Дорсет так і не змогла за все своє життя побороти демонів у власній голові. Вона зламалася під тиском життя та страхів і стала легкою жертвою для Люцифера. Схоже, що дім вічно буде тримати її у полоні цих страхів та горя за родиною, котру їй ніколи не повернути. А Люцифер отримав те, чого хотіви- душу своєї прислужниці, страхами якої він зможе живитися. Воістину, дім пані Дорсет став жахливою тюрмою для своєї самотньої господарки. От що буває з тими людьми, хто живе минулим та виключно темними негативними спогадами. Адже за горем настає інше життя, котрому потрібно радіти та шукати в ньому щось хороше та позитивне. Сесілія Дорсет занапастила саму себе і тепер вічно буде страждати, переживаючи свою найбільшу утрату. Добре, Корі, нам нічого тут більше робити. Давай залишимо цю жінку на самоті, бо ми не зможемо їй нічим допомогти. А нам час забиратися звідси.

З цими словами Фелісія міцно схопила за руку Корі й повільно повела його до відчинених воріт. На своєму шляху вона ще пару раз озирнулася до будинку на пагорбі. Він весь сяяв блакитним полум'ям і викликав у дівчини тепер не ненависть, а відчуття жалю до Дорсет та її трагічного кінця. Ніхто не заслуговував пережити те, через що пройшла ця бідна жінка,котра в кінці збожеволіла й втратила остаточно себе. Відвернувшись від картини палаючого будинку, Фелісія залишила його територію та пройшла через ворота. Вони повільно, з гучним скрипінням, зачинилися за спинами втікачів. Ранкове сонце сліпило очі хлопчику та дівчині, а перед ними розгорталася вулиця міста внизу, ліхтарі котрої повільно згасали.