Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Вийшовши на вулицю, Фелісія побачила, що сонце вже пройшло частину свого шляху по небосхилу, а значить вона проспала цілу ніч та сам світанок. Це зовсім не засмутило дівчину, адже їй ніколи не вистачало хорошого здорового сну і сьогодні вона вперше за стільки років нормально відпочила. Стоячи на власному подвір'ї, Фелісія повними грудьми вдихала тепле літнє повітря, в якому відчувався неймовірний запах свіжої трави. У блакитному небі носилися співочі ластівки та темними плямами виділялися зграї воронів, котрі вже не викликали такий жах у дівчини, як раніше. Світ довкола неї став різнобарвним та цікавим і дарував Фелісії щастя одним своїм видом. Вона позбавилася нарешті важкого тягаря, що лежав на її душі всі ці роки й віднайшла бажаний спокій. Проте, Фелісія прекрасно знала, що хоче зробити ще дві останні речі для остаточного завершення справ свого минулого життя. Покінчивши з цими справами, вона врешті відпочине й зможе почати життя з нового аркуша, не озираючись назад.

Тому, Фелісія одразу сіла за кермо батьківської машини й почала виїжджати з подвір'я на дорогу. У скельці автівки дівчина помітила знайомий високий пагорб, вщент вкритий травою, та руїни обгорілих занедбаних стін. Це було все, що нагадувало про будинок пані Дорсет, котрий колись тут височів. Раніше це місце викликало напад паніки у Фелісії, яскраво нагадуючи дівчині про пережиті страшні моменти полону в руках божевільної жінки. Тепер же вид цих чорних самотніх стін породжував в душі Фелісії простий тихий смуток. Їдучи по вуличці, вона роздумувала над всім, що із нею сталося. Все своє подальше життя після полону, Фелісія люто ненавиділа Сесілію Дорсет за все, що вона із нею скоїла тоді. Ненавиділа та боялася цієї моторошної жінки із шрамами на її обличчі, котрі лишилися в неї після аварії. Проте, ця ненависть народилася з пережитого шоку та дитячих страхів перед незрозумілим. Пригадуючи образ Дорсет, котра плакала над могилою Карен чи біля порожнього ліжка доньки, Фелісія теж тяжко зітхала. Весь цей час за цими моторошними подіями крилася трагічна історія однієї родини, в котрій кохана дружина та мати втратила все. Сесілія викликала глибоке співчуття, адже жінка так і не змогла справитися з власним болем та відчаєм. Вони поглинули її зсередини і довели до небезпечного божевілля, яке коштувало стільком дітям власного життя. А ця одержимість ідеєю воскресіння власної доньки призвела до того, що Дорсет пустила саму себе та весь будинок за вітром, тобто спалила все вщент. Звісно, що Сесілія була та залишалася безжальною вбивцею стількох дітей і її діям не було виправдання. Проте, й на жалість ця жінка мала право. Вона була не винна в тому, що лікарі неправильно поставили діагноз та не стали глибше вивчати можливі наслідки аварії на психіку жінки. А віддаленість дому від усіх інших й самотнє життя пані Дорсет тільки погіршили загальний стан й породили підступне чудовисько, котре ховалося за невинною маскою самотньої вдови.

Фелісія вирішила, що достатньо тримала в своїй душі пережиті жахи. Вона готова була поділитися ними з кимось. І такою особою був саме Рей Аткінсон. Дівчина аж засміялася про себе, адже повірити не могла в те, що довіриться своєму колишньому запеклому ворогові. Але ті часи давно лишилися в минулому, адже вона була тоді всього-навсього неслухняною дитиною. Тепер же Фелісія значно змінилася, подорослішала й все обдумала, усвідомивши значення власних вчинків. По старій пам'яті дівчина минула кілька вулиць, потім повернула до наступної і, проїхавши кілька будинків, спинила автівку перед невеличким, але охайним будиночком.

Вийшовши з машини, вона розправила долонями на собі зелену сукню, полегшено зітхнула декілька разів та уважніше придивилася до будиночка. Він зовсім не змінився з тих часів, коли Фелісія жила у місті. Підходячи ближче до його дверей, дівчина побачила на одній із цегельних стін залишки брудної коричневої фарби, котру хтось безуспішно намагався вивести зі стіни, але не зміг це зробити. Ця своєрідна мітка не могла бути помилкою. Пам'ять не підвела Фелісію та привела її рівно до того самого місця, де жив поліцейський Рей Аткінсон. Бо саме цю брудну пляму залишила в дитинстві сама Фелісія, коли хотіла помститися поліцейському за те, що він розповів її матері про витівки з одним сусідським котом, котрому дівчина насильно хотіла хвоста бубликом зав'язати. Історія була неймовірно дурною і закінчилася якраз тим, що Фелісія ввечері прийшла до Рея додому і пожбурила йому в стіну залишки фарби, котрою вона розмальовувала під'їзди. Звісно, що Рей вчинив тоді страшний лемент, обізвав дівчину маленькою пройдисвіткою та спробував її наздогнати, але не зміг встигнути за швидкою довгоногою Фелісією і змушений був відступити.

Ці спогади знову змусили Фелісію тихо засміятися про себе. Простягнувши руку, дівчина подзвонила у вхідний дзвінок та стала чекати. Ніхто не відгукнувся. Тоді Фелісія наполегливо повторила свої дії, привертаючи увагу. Всередині будинку почувся рух і хтось почав наближатися до дверей. Згодом пролунав чоловічий голос:

-Марджорі, якого біса ти дзвониш у дзвінок? Якщо забула вдома ключ, то потрібно було просто мені зателефонувати. Я ж не можу кожного разу визирати тебе у віконечко. Своїх справ ціла купа.

Вхідні двері відчинилися і перед Фелісією представ сам Рей. Він був все таким же товстим, але на обличчі з'явилося багато зморшок, щоки трішки обвисли, а коротке волосся сильніше посивіло. Проте, звички Рея зовсім не змінилися. В руці чоловік тримав шматок сирного бутерброду і посилено працював щелепами, доїдаючи відкушену частину. Побачивши перед собою зовсім не ту особу, котру чекав, Рей миттєво прибрав руку з бутербродом за спину і поцікавився:

-Доброго вам дня! Чим можу допомогти?

-Вітаю, я якраз шукала вас, містере Аткінсон- жваво відгукнулася Фелісія, приховуючи свою посмішку- Мені потрібна була розмова з досвідченим поліцейським стосовно однієї старої справи.

-Це ви звернулися не по адресі, міс- байдуже знизав плечима Рей- Колись я був поліцейським, це правда. Але вже багато років, як перебуваю на заслуженій пенсії. З мене вже досить цієї нудної роботи. Якщо вас щось хвилює, то звертайтеся до містера Коха. Він тепер начальник відділу нашої поліції й займається розслідуванням всіх місцевих злочинів.