Читати книгу - "Таємниці дому пані Дорсет, Максиміліан Степовий"

Рей вже хотів зачинити двері, але Фелісія підставила ногу на їхньому шляху і не дала їм зачинитися. Чоловік здивовано поглянув на дівчину й нічого не зрозумів. Схоже, що він не впізнавав Фелісію. Тому, дівчина вирішила трішки йому нагадати про себе і одразу перейшла до справи:

-Я чула, що містом поширилася справжня містична легенда про спалений дім на пагорбі та відьму, котра займалася ритуальними вбивствами місцевих дітей. Що ви скажете на те, якщо я вам розповім, що жодного вбивці з психлікарні, про котрого розповідала поліція, ніколи не існувало? Ми обидва прекрасно знаємо, що за всім стояла Сесілія Дорсет і тут сумнівів жодних немає.

-Що? Якого біса? Я нічого не знаю про місцеві плітки. Ви тут походіть містом, так місцеві бабусі вам наторочать таке, що й на голову не одягнеш- одразу запанікував чоловік, тривожніше вдивляючись в обличчя Фелісії- Це дуже стара справа і ми її давно закрили за фактом загибелі вбивці. Версія все та сама. Вбивця втік з психлікарні, переховувався в катакомбах, викрадав дітей та вбивав їх, а потім полонив одного хлопчика і саму пані Дорсет. Якщо ви журналістка, то звертайтеся до поліції та місцевого архіву. Я нічого не знаю і відповідати на застарілі питання не збираюся.

Рей знову зробив спробу зачинити двері, але дівчина схопилася рукою за них й не дала чоловікові це зробити. Зазирнувши йому серйозно в очі, вона зауважила:

-Ви хоч самі вірите в те, що сказали, містере Аткінсон? Версія, чесно кажучи, така собі і виглядає трішки за вуха притягнутою. Дивлюся я на вас і ніяк не можу повірити, що за ці роки ви перетворилися на затятого брехуна. А колись виступали за те, що брехати погано і треба слідувати правилам.

-Хто ви, в біса така, та чого від мене хочете? Повторюся, то давня справа, і я вже не маю до неї жодного відношення- почав сердитися поліцейський, стискаючи руки в кулаки.

-Схоже, що ви мене зовсім не пригадуєте, тоді я вам нагадаю хто я- хитро посміхнулася Фелісія, вільною рукою прибираючи своє волосся за спину- Я - та сама мала пройдисвітка, що зіпсувала вам стіну цього самого будинку коричневою фарбою.

Спочатку Рей просто витріщався на дівчину, зовсім розгубившись від її слів. Нарешті, розуміння почало ширитися його товстим обличчям, а в очах заблищали ознаки того, що він впізнав дівчину. Відчинивши ширше двері, чоловік вийшов, оглянув Фелісію з ніг до голови, а потім по-дружньому охопив її за плечі й радісно вигукнув:

-Щоб мене чорти рогами в бік боднули! Фелісія Бріджес? Скільки років, скільки зим! Яким вітром тебе занесло до Рейвенхарту? А як виросла, не впізнати прямо. От що повітря в мегаполісах з людьми робить. Перетворилася на поважну пані, вже й не роздивитися колишню розбійницю в цих рисах. А як же схожа на свою матір, якщо так дивитися. Ти до нас надовго, чи як?

-І я вас рада теж бачити, містере Аткінсон- весело озвалася Фелісія, намагаючись звільнитися від міцних обіймів чоловіка- Я сподіваюся в місті розпочати своє життя з нового аркуша, але для цього потрібно розібратися з колишніми справами, якими б вони темними не були. По-перше, я хотіла б попрохати вас пробачити мені колишні витівки. Я справді не хотіла погіршувати вашу роботу й змушувати вас лютувати через мене.

-Ой, та не бери ти в голову, Фелісія!- щиро засміявся Рей, відступаючи на крок назад від дівчини- Що було, то було. Ти ж в ті часи неймовірно рухливою дитиною виявилася і змусила мене за собою побігати. Але це й корисно було, адже завдяки тобі трішки спортом я займався у вільний час. Хоч мені й не допомогло, як бачиш!

Рей засміявся та пальцями обхопив свого круглого живота, демонструючи всі наслідки такої біганини за Фелісією, які зовсім не змусили колишнього начальника схуднути. Відсміявшись, Фелісія зробилася серйозною, низько нахилилася до чоловіка й прошепотіла:

-А по-друге, я б хотіла з вами поговорити стосовно тієї старої справи. Немає потреби вам приховувати від мене все, що сталося тоді у місті насправді. Адже ми обидва прекрасно знаємо правду і були змушені зберігати мовчанку впродовж стількох років. Цей тягар провини надто довго наді мною тяжів і мені хочеться з вами поділитися тим, що сталося насправді між мною та пані Дорсет.

Рей налякано приклав пальця до губ, озирнувся навкруги, але нікого поруч не було, лише дві машини повз будинок проїхали неквапливою ходою. Переконавшись, що їх не підслуховують, Рей замахав рукою Фелісії, запрошуючи дівчину всередину. Коли вона зайшла до прихожої, чоловік зачинив вхідні двері та тихо промовив:

-Про таке краще говорити всередині та за чашкою гарячого чаю, якщо ти не проти. До речі, моєї дружини поки немає, вона полюбляє о такій порі ходити до магазину за продуктами. Поки вона відсутня, нам ніхто не завадить поспілкуватися щиро і ти зможеш поділитися всім тим, що в тебе накопичилося в душі за цей довгий час.

Фелісія коротко кивнула Рею і почала рухатися за ним до невеличкої кухні. Всередині будинок теж був обставлений скромно. Старі меблі, всюди на них лежали білі серветки, а кухня виявилася тісною й мала тільки плиту, невеличку раковину й шафку для посуду. Стіни й підлогу тут вкривали гладкі блакитні кахлі, частина з яких трішки вкрилася тріщинами від часу. Проте, Рей не зважав на це жодної уваги. Він висунув для Фелісії маленький стілець біля квадратного столу, котрий дівчина не помітила з порогу, а потім, по-батьківськи, налив додаткову чашку чаю і дав хліб з маслом на маленькій тарілочці. Сам чоловік сів навпроти й продовжив допивати свій власний напій. Дівчина вдячно прийняла їжу й трішки перекусила, адже після хвилюючого пробудження зовсім не мала часу на нормальний сніданок. Поки вона їла, Рей серйозно закивав головою і почав говорити першим:

-Коли ми склали ту чудову байку про вбивцю з психлікарні, то зробили це для того, щоб в місті не породжувати паніку. Люди охоче прийняли цю версію, адже бажали знати істинне обличчя зла і не боятися його містифікації. Тоді, ми думали, що справжню правду про діяння Дорсет знаємо тільки я, Роб, Альфред, Джефрі та старий сторож Йоахім. Останній помер нещодавно. Цей стариган прожив довге життя, хоч під кінець зовсім зійшов з глузду. Але ми забули, що ...