Читати книгу - "Втекти від чудовиська, Аріна Вільде"

— Тату, ну що, ти вже поговорив із мамою? Вона згодна? Ми їдемо кататися на лижах? — кричить вона, хапаючи Тимура за рукав.

Я різко повертаюся до нього, і мій погляд стає крижаним. Ліза, радісно стрибає поруч, навіть не помічає, як напружилася обстановка. 

— Тимуре, —  гарчу, ледь стримуючи себе.

Він піднімає руки, немов здається. 

— Ти серйозно? — шиплю я, нахиляючись ближче до Тимура. — Ти навіть дитину вирішив втягнути в цю свою авантюру?

— Віро, давай не будемо сперечатися, — каже із посмішкою, яка мене бісить ще більше. — Ти все одно погодишся. Для Лізи.

Я заплющую очі, роблячи глибокий вдих. Тимур знову діє за своїм планом, як завжди, але цього разу він залучив до гри Лізу. І це моє найслабше місце.

— Матусю, ну поїхали! — Ліза підбігає до мене і хапає за руку, її очі світяться таким ентузіазмом, що неможливо встояти. — Я ніколи не була в горах! Обіцяю поводитися добре, будь ласка!

Я дивлюся на неї, а потім переводжу погляд на Тимура. Його губи розтягуються в самовпевненій усмішці, але в очах відбивається тепло. Він чекає моєї відповіді, але не тисне, даючи мені ілюзію вибору.

— Ти не залишаєш мені варіантів, — видихаю я, здаючись. — Гаразд, їдемо.

— Ось і чудово, — посміхається Тимур, його голос просякнутий задоволенням.

Ліза тут же починає стрибати від радості.

— Ура! Спасибі, матусю! Спасибі, татку!

Слово «татко» пронизує мене до глибини душі. Я бачу, як куточки губ Тимура здригнулися від емоцій, але він одразу бере себе в руки і, як завжди, залишається незворушним.

— Збирайтеся, завтра зранку виїжджаємо, — каже він, піднімаючись зі стільця. — Я заїду за вами о восьмій.

— О восьмій ранку? — стогну я, піднімаючи брову.

— Так, — киває він, посміхаючись. — Що раніше виїдемо, то більше часу проведемо в горах.

— Жах, — бурмочу я, але куточки губ зрадницьки тремтять у посмішці.

Тимур підходить до мене, його пальці м'яко торкаються мого ліктя, і цей ледь відчутний дотик викликає в мене мурашки по шкірі.

— Спасибі, Віра, — тихо каже він, його голос глибокий і теплий. — Це багато для мене означає.

Я дивлюся в його очі, і в них миготить щось, що мені досі страшно розшифрувати. Несподівана ніжність. Вдячність. Або щось ще більш небезпечне.

— Будь ласка, — шепочу я, опускаючи погляд.

Тимур відсторонюється, а я тут же відчуваю, як повітря навколо стає порожнім. Він обертається до Лізи, підморгує їй.

— Побачимось завтра, принцесо.

— Бувай, татку! — радісно махає вона йому вслід.