Читати книгу - "Таємничий острів"

цьому явище рефракції. А ранком 2 квітня не менш точно встановив час сходу сонця. Від заходу до сходу минуло дванадцять годин двадцять чотири хвилини. Отже, за шість годин і дванадцять хвилин після сходу того дня сонце повинно було пройти через меридіан острова, і точка, на якій воно в той момент виявиться в небі, і вкаже, де знаходиться північ[12].

У призначений час Сайрес помітив цю точку в небі і, провівши подумки лінію від сонця через два дерева, які він обрав віхами, одержав постійний меридіан для своїх астрономічних спостережень.

Перед випалом цегли два дні запасали паливо. Обламали гілки на деревах, що оточували галявину, зібрали весь хмиз у найближчих куточках лісу. Готуючи паливо, звичайно, і полювали в околицях, тим більше що в Пенкрофа з’явилося тепер кілька десятків стріл з дуже гострими вістрями. Добув їх вірний Топ: він притяг з лісу дикобраза — тварину, не дуже придатну для їжі, але досить цінну для острів’ян своїми голками. їх насадили на тонкий кінець стріл, а до іншого кінця прилаштували пера чубатого папуги, — щоб стріла летіла рівніше. Герберт і журналіст дуже швидко навчилися чудово стріляти з лука, і тепер у Нетрях не переводилася найрізноманітніша дичина: водяні свинки, голуби, агуті, глухарі і т. ін. Найкраще полювалося на лівому березі ріки Віддяки, в лісі, названому лісом Жакамара на честь того птаха, якого Пенкроф і Герберт безуспішно переслідували в перший день знайомства з островом.

Дичину з’їдали смаженою, але окіст дикого кабана закоптили в диму багаття із зелених гілок, попередньо нашпигувавши м’ясо запашними травами. Словом, їли наші острів’яни дуже ситно, але одноманітно, смажене м’ясо їм набридло, всі мріяли про суп і хотіли почути, як булькає на вогні горщик з юшкою. Одначе варити її було ні в чому, доводилося чекати, поки складуть гончарну піч і обпалять у ній горщики.

Під час своїх походів найближчими околицями «цегельного заводу» мисливці помітили свіжі сліди якихось великих звірів, з могутніми пазурами, але які саме тварини, визначити не могли. Сайрес Сміт наказав товаришам бути обережними — адже в лісі вони могли зіштовхнутися з якимись небезпечними хижаками.

Порада виявилася доречною. Одного разу Гедеон Спілет і Герберт бачили звіра, схожого на ягуара. На щастя, хижак не напав на них, інакше мисливці опинилися б у біді. Гедеон Спілет дав собі слово, що, як тільки в них буде «серйозне спорядження», тобто рушниці, яких все вимагав Пенкроф, він поведе непримиренну війну проти диких звірів і позбавить від них острів. У ці дні колоністи не займалися облаштуванням свого притулку в Нетрях, оскільки інженер сподівався, що їм вдасться відшукати або побудувати собі зручніше житло. Поки задовольнилися тим, що в коридорах на піску поклали підстилки з моху і сухого листя. На таких досить твердих постелях втомленим трудівникам спочивалось прекрасно.

Пригадавши, скільки днів вони вже провели на острові Лінкольна, вирішили надалі вести точний підрахунок. П’ятого квітня, в середу, виповнилося дванадцять днів відтоді, як ураган закинув їх на цей острів.

Шостого квітня, на світанку, інженер і його товариші зібралися на тій галявині, де вони мали намір обпалювати цеглу. Зрозуміло, цю операцію вирішили здійснити під відкритим небом, а не в печах, або, краще сказати, склали цеглини кліткою, щоб вона являла собою величезну піч де випал проходив би сам собою. На землі акуратно вимостили в’язки хмизу, а навколо в кілька ярусів поставили одна на одну висохлі цеглини, так що вийшов куб, у якому залишили продув. Робота тривала цілий день, і тільки ввечері запалили хмиз.

Уночі ніхто не лягав спати — стежили за тим, щоб вогонь не слабшав.

Випал продовжувався дві доби й вдався прекрасно. Потім розпеченій печі дали охолонути, а тим часом Наб і Пенкроф, за вказівкою Сайреса Сміта, зробивши з густо переплетених гілок ноші, притягли на них за кілька ходок неабияку купу вапняку, досить поширеної гірської породи, якої виявилося дуже багато на північному березі озера. З цих каменів, що розсипалися при прожарюванні їх на вогні, вийшло жирне негашене вапно, яке сильно здувалося і вирувало при гасінні, — вапно таке ж чисте, як те, що виходить при випалюванні мармуру або крейди. Змішуючи напіврідкий розчин гашеного вапна з піском, що не давав йому, затвердіти занадто швидко, наші колоністи одержували чудову цементуючу речовину.

Дев’ятого квітня в результаті всіх цих робіт Сміт уже мав деяку кількість гашеного вапна і кілька тисяч цеглин.

Тоді взялися, не втрачаючи ані хвилини, складати піч для випалу різних гончарних виробів, необхідних у домашньому побуті. З кладкою печі впоралися без особливих зусиль. За п’ять днів у топку заклали кам’яне вугілля (Сайрес Сміт знайшов біля гирла Червоного струмка поклади вугілля, що виходили просто на поверхню землі), і з труби, заввишки двадцять футів, піднявся перший стовп диму. Галявина перетворювалася на завод, і Пенкроф уже не схилявся до думки, що з цієї печі вийдуть усі вироби сучасної промисловості.

В першу чергу виліпили звичайний глиняний посуд, зроблений досить грубо, але цілком придатний для варіння їжі. Сировиною для гончарних виробів послужила все та, ж глина, що й для цегли, але до неї Сайрес Сміт звелів додати трохи вапна і кварцу. Вийшла справжня гончарна глина, з якої наробили горщиків, чашок, формуючи їх у западинах каменів, а також тарілок, мисок, великих чанів для води і т. ін. Усі ці вироби виходили незграбними, кособокими, кривими, але коли їх випалили в печі при високій температурі, то в колоністів з’явилося необхідне начиння, зараз для них дорожче найвитонченіших порцелянових сервізів.

Варто нагадати, що Пенкроф, бажаючи довідатися, чи годиться ця глина для виготовлення люльок-носогрійок, зробив їх собі кілька штук; люльки вийшли досить потворними, але Пенкроф вважав їх чудовими. На жаль! Курити в них було нічого; тютюну на острові не знайшли. Чимала втрата для Пенкрофа!

— Нічого! З’явиться в нас і тютюн. Усе буде, — говорив Пенкроф, сповнений непохитної впевненості.

Гончарні роботи тривали до 15 квітня. Зрозуміло, колоністи даремно часу не гаяли: ставши гончарами, вони сумлінно виробляли горщики. А якби Сайрес Сміт захотів перетворити їх на ковалів, вони з такою ж ретельністю працювали б у кузні. Але наступного дня, 16 квітня, була неділя, навіть Великодня неділя, і всі вирішили присвятити цей день відпочинку. Ці п’ятеро американців були людьми благочестивими, дотримувалися рекомендацій Біблії, а при теперішньому становищі в їхніх серцях лише зросла віра у Творця всього сущого.

Увечері 15 квітня вони повернулися до Нетрів, захопивши з собою останню партію горщиків і загасивши