Читати книгу - "Серце гарпії"

Дивно… і справді, брикет, запаяний у цупкий прозорий пластик. Усередині — зеленкувата пресована маса, таке, наче поганий зелений чай. Іще якусь мить Ярка безтямно витріщається на знахідку, і тоді нарешті приходить до неї розуміння. Чай, аякже ж! Для безумного чаювання хіба що!

Ярка запускає руку якомога далі — ага, та тут не один такий брикет! Може з десяток, а може і більше!

Опустивши пакет на землю, дівчина приголомшено падає поряд. Скільки ж може коштувати подібний скарб? Якось ніколи досі їй не випадало торгувати «травою», але якщо сірникова коробка такої штуки уроздріб коштувала з півсотні, то цеглина… та ще й не одна… Якщо це не мотив для злочину — то значить, ніц вона у злочинах не тямить!

Насилу здолавши зачудування, Ярка обережно вертає скарб на місце, намагаючись навіть каміння скласти так, як було.

То от, виявляється, які оборудки провертав зниклий Приймак! Щось вони із молодшим братом не поділили абощо? Один підступний, другий — просто злий, казала Галя. А отже, зло подужало підступність… І хіба це — не підстава для оптимізму?

* * *

Ти, пригадую, колись мала душевну симпатію до Макіавеллі та його ідей. «Чини добро, поки можливо, але умій чинити зло, коли необхідно» — ця сентенція здавалася тобі надзвичайно мудрою. Зло заради більшого добра — наче і не зло уже зовсім; проте насправді ти завжди легко відрізняла одне від іншого, так само безтямно і так само безпомильно, як відрізняємо біль від насолоди. Вчинки ж твої далеко не завжди були у тому сенсі безболісними для оточення.

Такий конфлікт уявлень та дійсності якраз і є тою притичиною, що змушує злих людей залишатися злими. Адже ж як ми уявляємо себе? Авжеж, не схибленими на насильстві маніяками! Ні, звісно — окрім особливих випадків — ми радше бачимо себе доброю загалом людиною, котру жорстокий світ примушує до «необхідних» вчинків. А оскільки ми — хороші, то те, що робимо, ніяк не може бути злом. То навіщо чинити інакше?

Звісно, коли результати нашої діяльності є очевидно руйнівними, доводиться трішечки коригувати позицію захисту. Дуже добре спрацьовує, скажімо, перенесення нашої провини на жертву. О, ми надзвичайно в тому винахідливі! Адже жертва — така сама людина, яка, безумовно, також вдавалася до «необхідного», а значить — усього лиш дістала по заслузі. Так само гарно махнути на все рукою з позиції вічності — мовляв, які то все дрібниці! Чиясь зруйнована доля, чиєсь зраджене кохання — що то важить на терезах історії? Так, витребеньки!

Одного дня, проте, такий самодіяльний макіавеллі стикається з тим, чим знехтувати неможливо. І ти знаєш — чи не так? — до чого це призводить.

* * *

Колись Ярка гордовито говорила друзям — працюю, мовляв, британським джентльменом: приходжу до офісу випити кави та перечитати ранкові газети. З часом гордість її дещо поблякла, газети читали підлеглі, а від офісної кави млоїло од самого ранку. Втім, новини вона і далі переглядала — мусила залишатися в темі, щоправда, відчуття «руки на пульсі» давно вже захвату не викликало: надто часто хотілося відсмикнути пальці з того нездорового пульсу, а чи й скрутити з них непристойну комбінацію.

Сьогодні новини також не надихали: Лада Ер оголосила про скасування запланованого туру мільйонниками. Співачка слухняно відбула всі зазначені у контракті заходи, тож відміна гастролей безпосередньо «Делекти» не стосувалася. Однак що ж у такому разі могло спричинити це, невигідне для самої Лади рішення?

Настя кинула коментар, що в патронеси просто здали нерви; Настя її розуміла — так натерпітися через дитину! Проте Ярка думала інакше. Вона відчувала щось віддавна знайоме в тому темному погляді, яким дивилася співачка на осоружних своїх партнерів. Ярка добре знала це почуття — звичайнісінький сором, як не сказати — бридливість. І то не до партнерів — до самої себе, зганьбленої безумовно, хоча й невільно.

Ярка мала підозру, що відміна туру вістує про якесь душевне каліцтво — недугу важку чи й зовсім уже незцілиму.

Рвучко згорнувши сторінку новин, вона заплющує очі, намагаючись подужати безпідставну хвилю нудоти. Сьогодні ця зрадлива млість помітно сильніша — то що ж це, невже отруїлась?

Майже попустом — чиєсь увічливе кахикання на порозі відділу. Валік, один з юристів, молодий, схожий на меткого ховрашка, стуляє ручки й дивиться благально.

— Здирниця, — пояснює. — Прийшла зі скаргою на нашу продукцію. Дочка, мовляв, напилася соку і вся зійшла на червоні плямки. Доказів, звичайно, нема ніяких. В суд не подаватиме — я її відмовив.

— Ну і алілуя, — байдуже киває Ярка.

— Так вона тепер вимагає скаргу зареєструвати, — мнеться Валік. — А нам це не можна ніяк. Раптом перевірка яка…

— Відколи це ми перевірок боїмося? — дивується керівниця інформаційного відділу.

Юрист зітхає проникливо і позирає вгору, мовби закликаючи у свідки Всевишнього. Генеральний, отже, дав таке розпорядження. Зрозуміло.

— Ну гаразд, — зітхає Ярка. — Давай подивимось на неї.

Обсмикнувши елегантний сірий костюм, вона виходить з відділу та прямує до нарадчої кімнати; Ліля і Ромко проводжають її офіційно приязними поглядами, в яких виразно прозирає бентега.

«Здирниця» — то виявляється середнього віку жіночка, вбрана просто і якось ніби недбало. Сидить в куточку, скулившись: відвідини корпоративної твердині помітно для неї дискомфортні; обличчя без косметики, рухливе, нервове — Валік, схоже, добряче її помордував, перш ніж звернутися до Ярки.

Та сідає навпроти, позираючи знуджено.

— Тамара… гм, Михайлівна? — уточнює Ярка, позираючи в папери. — Хочете подати скаргу?

Жінка киває.

— Мій колега пояснив вам, що докази, представлені вами, недостатні для офіційного розгляду справи?

— Я знаю свої права! — затято мовить жінка. — Ось чек! Ось довідка лікаря!

Ярка неуважно переглядає копії.

— Мій колега пропонував компенсацію?

— Компенсацію?! — миттєво підкидається гостя. — Це так у вас зветься? Та ваш юрист намагався кинути мені подачку!

— Отже, ви налаштовані боронити свої права?

— Так!

— Попри недостатність доказів? Попри запропоноване нами компромісне рішення?

— Так! — лунає дзвінко, майже на межі крику.

Ярка зітхає, відкидається у кріслі та уважно позирає на гостю. Все-таки, є користь і з таких, як Валік! Це ж треба було зацькувати людину ледь не до нервового зриву!

— Симптоматично, — гмукає Ярка. — Гаразд, ми приймемо вашу заяву, якщо ви донесете іще один документ.

— Який? — супиться Тамара Михайлівна.

— Довідку від районного психіатра. Нам потрібне підтвердження того, що ви не стоїте на обліку, як особа зі схильністю до сутяжництва.

Вона чує, як Валік різко втягує повітря.

— Що? — кліпає очима гостя.

— Гадаєте, ви одна така? — зневажливо кидає Ярка. —