Читати книгу - "Крадійка книжок"

Mein Kampf.

Єдина річ, яка його врятувала.

Спритники

Вам може здатися, що Лізель жилося доволі легко. У порівнянні з Максом Ванденбурґом їй справді жилося легше. Так, її братик помер практично у неї на руках. Мама покинула її.

Але не було нічого гіршого, ніж бути євреєм.

За деякий час до Максового прибуття вони втратили ще одного клієнта, що замовляв прання, — цього разу Вайнґартнерів. На кухні знову лунала звична Schimpferei[34], а Лізель заспокоювала себе тим, що у них є ще двоє клієнтів, а головне, що один з них — мер, його дружина і книжки.

Щодо інших її занять, то вони з Руді Штайнером досі обчищали фермерів. Я б навіть сказав, що вони вдосконалювали свої крадійські навички.

Обоє зробили ще декілька вилазок з Артуром Берґом і його приятелями, щосили намагаючись довести, що вони чогось варті, і розширити власний крадійський репертуар. З однієї ферми вони цупили картоплю, з іншої — цибулю. Та свою найбільшу звитягу вони здобули наодинці.

Як ви уже помітили раніше, однією з переваг обходу міста була можливість знайти щось на дорозі. А ще можна було придивитися до людей, вірніше, до тих самих людей, і того, що вони, тиждень за тижнем, незмінно роблять.

Хлопчик зі школи, Отто Штюрм, був одним з таких людей. Щоп’ятниці він брав свого велосипеда і їхав до церкви, везучи продукти для священиків.

Десь місяць обоє стежили за ним, а погода все гіршала, тож Руді був цілком певен, що однієї неймовірно холодної жовтневої п’ятниці хлопець до церкви не доїде.

— Усі ті священики, — пояснював Руді, коли вони простували містом. — Вони і так дуже товсті. За тиждень без їжі не помруть.

Лізель не мала жодних заперечень. По-перше, вона не була католичкою. По-друге, вона й сама була вельми голодна. Дівчинка, як завжди, несла прання. Руді ніс два відра холодної води, або, як він їх називав, два відра майбутнього льоду.

Він приступив до роботи десь о другій.

Без жодних вагань хлопець вилив воду на дорогу саме в тому місці, де Отто завертав з-за рогу.

Лізель мала визнати.

Спершу вона відчувала краплю провини, але план був бездоганним, ну, майже бездоганним, наскільки це взагалі можливо. Щоп’ятниці декілька хвилин після другої Отто Штюрм завертав на Мюнхенську вулицю з пакунком у кошику, прикріпленому до керма. Але цієї п’ятниці заїхати далі йому не судилося.

Дорога і так була слизькою, а Руді додав їй ще льоду, ледь стримуючи єхидну посмішку. Вона пробігала його обличчям, ніби слід від шини.

— Ходи, — сказав він, — он до того куща.

Десь за п’ятнадцять хвилин їхній диявольський план дав, так би мовити, плоди.

Руді вказав пальцем на просвіт у кущі.

— Ось він.

Отто завертав за ріг, замріяний, як овечка.

Він не забарився втратити керування, посковзнутися на льоду і розпластатися на дорозі.

Коли хлопець не поворухнувся, Руді занепокоєно глянув на Лізель.

— Святий Боже, — промовив він, — може, ми його вбили ?

Він повільно виліз з-за куща, забрав кошика, і обоє втекли з місця події.

— Він дихав? — запитала Лізель, коли вони вже трохи відійшли.

- Keine Ahnung, — відповів Руді, вхопившись за кошика. Він і гадки не мав.

Ще трохи спустившись пагорбом, вони дивилися, як Отто підводиться, чухає голову, чухає пах і оглядається у пошуках кошика.

— Дурний Scheisskopf[35], - усміхнувся Руді, і вони взялися до огляду здобичі. Хліб, побиті яйця і головний приз — Speck. Руді підсунув жирний окіст собі під ніс і радісно вдихнув. — Прекрасно.

Хоч як їм кортіло залишити всю здобич собі, відчуття обов’язку перед Артуром Берґом виявилося сильнішим. Вони вирушили до вбогої кімнатки по вулиці Кемпфа[36] і показали свої трофеї. Артур не міг стримати задоволення.

- І кого це ви обікрали?

Йому відповів Руді:

— Отто Штюрма.

— Ну, — кивнув Артур, — ким би там він не був, але я йому дуже вдячний. — Він ввійшов до будинку і повернувся з великим ножем, сковорідкою і курткою, і троє крадіїв пішли вздовж коридору квартир. — Покличемо інших, — провадив хлопець, коли вони виходили надвір. — Може, ми й злочинці, але у нас теж є совість. — Як і в крадійки книжок, у нього була межа, за яку він не переходив.

Постукали в декілька дверей. Викрикнули декілька імен під вікнами, і невдовзі уся фруктова братія Артура Берґа висипала на вулицю і понеслася до річки Ампер. Посеред просіки на іншому березі розвели багаття, і залишки яєць було врятовано, себто підсмажено. Хліб і Speck порізали. Руками і ножами вичистили кошика Отто Штюрма, не залишивши й крихти. Ніхто й не згадав про священиків.

Лише наприкінці банкету виникла суперечка через кошика. Більшість хлопців наполягали на тому, що його слід спалити. Фріц Гаммер та Анді Шмайкль хотіли його залишити, проте Артур Берґ, демонструючи свої, геть недоречні, моральні якості, запропонував дещо інше.

— Ви двоє, - звернувся він до Руді і Лізель. — Думаю, краще віддати кошика тому Штюрму. Я кажу, що той нещасний вилупок заслуговує хоча б на це.

— Артуре, ну ти що.

— Нічого не хочу чути, Анді.

— Господи Ісусе.

- Він теж нічого не хоче чути.

Усі засміялися, і Руді взяв кошика.

— Я віднесу його і повішу їм на поштову скриньку.

Руді пройшов якихось двадцять метрів, коли його наздогнала Лізель. Вона дуже спізниться додому і їй за це перепаде, але вона добре знала, що повинна пройти через усе місто аж до ферми Штюрмів разом з Руді.

Тривалий час вони йшли мовчки.

— Ти не шкодуєш? — нарешті запитала Лізель.

Обоє вже поверталися додому.

— За чим?

— Ти знаєш.

— Звичайно, шкодую, але тепер я не голодний і, можу закластися, він теж не голодний. Не думаю, що вони б давали їжу священикам, якби самі не мали що їсти.

— Але він так сильно гепнувся об землю.

- І не кажи. — Але Руді Штайнер не міг стримати посмішку. За кілька років він даруватиме хліб, а не крастиме — ось вам ще один доказ суперечливої людської природи. Трішки добра, трішки зла. Тільки розбавити водою.

За п’ять днів після їхнього гірко-солодкого тріумфу перед ними знову виник Артур Берґ і покликав на наступний крадійський промисел. Вони наткнулися на нього на Мюнхенській вулиці, коли у середу поверталися зі школи. Він уже був одягнений у форму «Гітлер’юґенд».

— Завтра знову йдемо. Ви з нами?

І Руді, і Лізель згорали від цікавості.

— Куди?

— На картопляне місце.

Двадцять чотири години по тому обоє сміливо