Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

спільних інтересів. У вас немає ні перед ким зобов’язань, на які потрібно було б орієнтуватися в першу чергу. Але ви критикуєте недоліки суспільства і любите сперечатися з визначними діячами, які вам не подобаються. Ви часто прагнете щось змінити або на щось впливати. Хоча всі ви прикидаєтеся циніками й нігілістами, у вашого журналу є правила, і я не раз уже на конкретних прикладах переконувалася, що мораль у вас своя власна. Не знаю, як це назвати, але у «Міленіуму» є душа. І це єдине правління, роботою в якому я горджуся.

Вона замовкла і мовчала так довго, що Еріка раптом розсміялася.

— Те, що ти сказала, було приємно чути. Але ти так і не відповіла на наше питання.

— Мені добре у вашій компанії і страшенно сподобалося бути членом вашого правління. Ця пригода помітно прикрасила моє життя. І якщо ви згодні залишити мене тут, я з радістю залишуся.

— Гаразд, — сказав Крістер. — Ми довго міркували і прийшли до єдиної думки. Ми розриваємо з тобою контракт і викупляємо твою частку.

Очі Харієт ледь помітно розширилися.

— Ви хочете розстатися зі мною?

— Коли ми підписували контракт, ми лежали головою на пласі і чекали удару сокири. У нас не було іншого вибору. Ми від самого початку лічили дні, коли настане час, щоб викупити частку Хенріка Ванґера.

Еріка розгорнула папку перед собою, дістала з неї документ і передала Харієт Ванґер разом з чеком, на якому була проставлена точнісінько та сума, яку назвала Харієт як викуп її частки. Харієт перебігла папір очима, потім, не кажучи ані слова, взяла зі столу ручку і поставила свій підпис.

— Ну ось, — сказала Еріка. — Усе пройшло безболісно. Я хочу подякувати Хенрікові Ванґеру за той час, коли діяв цей контракт, і за ту допомогу, яку він надав «Міленіуму». Сподіваюся, що ти йому це перекажеш.

— Обов’язково перекажу, — відповіла Харієт Ванґер спокійно.

Вона нічим не виказала своїх відчуттів, але в душі переживала гірку образу і розчарування. Адже вони змусили її сказати, що вона хотіла б залишитися у них у правлінні, а потім так легко вигнали її геть. Могли б, чорт забирай, і обійтися без цього!

— І одночасно я хочу запропонувати тобі цілком інший контракт, який, можливо, буде тобі цікавий, — сказала Еріка Берґер.

Вона дістала новий стос паперів і підсунула їх через стіл до Харієт.

— Ми хочемо запитати тебе, чи не бажаєш ти особисто стати членом правління «Міленіуму». Сума за контрактом така ж, яку ти зараз отримала. Різниця полягає в тому, що в цьому договорі не прописано ніяких тимчасових обмежень і додаткових умов. Ти входиш до підприємства як рівноправний співвласник з такою ж відповідальністю і обов’язками, як і всі решта.

Харієт скинула бровами:

— Навіщо було обставляти це такими складнощами?

— Бо рано чи пізно це потрібно було зробити, — сказав Крістер Мальм. — Ми могли б поновити старий контракт, продовживши його на рік до наступного засідання ради або до першого випадку великих непорозумінь у раді, і тоді вигнати тебе геть. Проте у нас був підписаний контракт, і потрібно було спочатку виконати його умови.

Харієт відкинулася на спинку крісла і спрямувала на Крістера вивчаючий погляд. Потім вона подивилася по черзі на Мікаеля й Еріку.

— Річ у тім, що контракт із Хенріком ми підписали під тиском економічних труднощів, — сказала Еріка. — Контракт з тобою ми підписуємо тому, що ми цього хочемо. І на відміну від старого контракту, тепер тебе буде не так-то легко вигнати з правління.

— Для нас це дуже велика різниця, — тихо додав Мікаель.

Це були єдині слова, вимовлені ним за всю дискусію.

— Бачиш, ми просто вважаємо, що ти даєш «Міленіуму» щось більше, ніж економічні гарантії, які надає прізвище Ванґер, — пояснила Еріка Берґер. — Ти людина розумна і розсудлива і часто підказуєш конструктивні рішення. Досі ти трималася весь час у тіні, як сторонній спостерігач. Але з тобою це правління здобуло небувалу раніше міцність і стійкий курс. Ти розумієшся в ділових питаннях. Ти якось запитала, чи довіряю я тобі, про те саме і я хочу тебе запитати. Тепер ми обоє знаємо відповідь. Я ставлюся до тебе з симпатією і довірою: і я, і всі решта. Ми не хочемо, щоб ти була присутня на особливо обумовлених умовах, у рамках безглуздих штучних правил. Ми хочемо, щоб ти була нашим партнером і повноправним членом правління.

Харієт підсунула до себе контракт і на п’ять хвилин заглибилася в читання. Уважно прочитавши його, вона підвела голову.

— То це ваше одностайне спільне рішення? — спитала вона.

Усі троє дружно кивнули. Харієт узяла ручку і поставила свій підпис. Потім передала чек через стіл Мікаелю, і той його розірвав.

Потім співвласники «Міленіуму» пішли обідати у «Горщик Саміра» на Тавастґатан. Утворення правління в новому складі вони відсвяткували тихим застіллям з гарним вином і кускусом з ягнятиною за мирною розмовою. Харієт здавалася схвильованою, і все це нагадувало перше побачення, збентежені учасники якого знають, що має щось статися, але що саме, ще не розуміють.

Уже о пів на восьму Харієт Ванґер зібралася йти. Вона перепросилася, сказавши, що хоче повернутися в готель і лягти спати. Еріці Берґер потрібно було повертатися додому до чоловіка, і вона сказала, що піде з Харієт, бо їм по дорозі. Вони розлучилися коло Шлюзу. Мікаель і Крістер залишилися самі і посиділи ще трохи, потім Крістер теж сказав, що йому час додому.

На таксі доїхавши до «Шератона», Харієт Ванґер піднялася в свій номер на сьомому поверсі. Вона роздяглася, прийняла ванну і, накинувши готельний халат, сіла біля вікна, за яким виднів Ріддаржольм. Відкривши пачку «Данхілла», Харієт закурила. За день вона викурювала всього три-чотири сигарети і вважала себе практично некурящою, так що могла потихеньку потішити себе кількома затяжками, не відчуваючи докорів сумління.

О дев’ятій годині в двері постукали. Вона відчинила і впустила Мікаеля Блумквіста.

— Ах ти пройдисвіт! — сказала вона.

Мікаель усміхнувся і поцілував її в щічку.

— На секунду я і справді повірила, що ти хочеш мене вигнати.

— Ми ніколи не зробили б цього в такій формі. Ти розумієш, чому ми вирішили переписати контракт?

— Так. Це неважко зрозуміти.

Мікаель просунув руку під її халат, поклав долоню на груди Харієт і обережно стиснув.

— Ах ти пройдисвіт! — повторила Харієт.

Лісбет Саландер зупинилася перед дверима, на яких було написано прізвище By. З вулиці вона бачила, що у вікні горить світло, а зараз до неї з-за дверей долинали звуки музики. Прізвище залишилось колишнє.