Читати книгу - "Енн із Шелестких Тополь"

— О, тітко Грейс, ми для кожного знайдемо місце.

— Аби лиш, Саллі, ти не передумала в останню мить, як Хелен Саммерс. Це здійме такий переполох. Твій батько аж надто радіє. Я не з тих, хто повсякчас шукає неприємностей, та сподіваюся, нагла кров його не заллє. Я таке часто бачила.

— Тато пречудово почувається, тітко Грейс. Просто він трішки схвильований.

— Ох, Саллі, ти ще замолода й не знаєш усього, що може статися. Твоя мати каже, що церемонія відбудеться завтра опівдні. Усе змінюється, і весільні звичаї теж, але то хіба на краще? Коли я віддавалася, вінчання було надвечір, а батько закупив до весілля двадцять галонів вина. Тепер не ті часи. А що це коїться з Мерсі Деніелс? Я зустріла її на сходах — такий землистий колір обличчя.

— «Всі ж бо ми благаємо в молитві милосердя»,[31] — засміялася Саллі, крутячись перед дзеркалом і оглядаючи себе в новій вечірній сукні.

— Не промовляй намарне слів зі Святого Письма, — дорікнула тітка Нишпорка. — Вибачте їй, панно Ширлі. Вона ж оце вперше йде заміж. Аби лиш жених не стояв, мов зацькований — а з ними так часто буває. Певне, так воно їм насправді і є, та хіба ж можна це демонструвати? Аби лиш він не забув обручки, як Аптон Гарді. Той мусив надіти Флорі на палець кільце з карниза. Я піду ще раз огляну подарунки. Ти стільки гарних речей отримала, Саллі. Аби лиш ручки твоїх нових ложок було не так важко чистити, як то здається на перший погляд.

Вечеря на просторій заскленій веранді вдалася напрочуд весела. Розвішані повсюди китайські ліхтарики забарвлювали в ніжні кольори святкові сукні, лискучі коси й білі, ще не зорані зморшками обличчя дівчат. Варнава й Савл, мов дві ебенові статуетки, сиділи на широких підлокітниках крісла доктора, де він давав їм по черзі ласі шматки.

— Ти незгірший за того Паркера Прінгла, — мовила тітка Нишпорка. — У нього пес сидів із усіма за обідом, та ще мав власний стілець і серветку. Ну, та рано чи пізно на всіх буде Суд Господній.

Вечірка була велелюдна — окрім дружок та дружб, у гості приїхали ще четверо заміжніх доньок Нельсонів із чоловіками — та жвава, навіть попри «вітання» тітки Нишпорки… а може, і завдяки їм. Ніхто не сприймав її серйозно; для молоді вона була хіба що приводом до жартів. Коли їй відрекомендували Гордона Хілла й вона заявила: «Та ви ж геть не такий, як я уявляла! Думала, Саллі знайде собі височенького красеня», — між товариства хвилею прокотився сміх, і опецькуватий Гордон, якого навіть найближчі друзі вважали хіба «симпатичним», злякався, що він ніколи не вщухне. А коли вона сказала Дот Фрейзер: «Леле, ти щоразу в новій сукні! Аби лиш батьків гаманець тебе витримав іще бодай кілька років», — Дот, звісно, була готова зварити її живцем в олії, та іншим дівчатам це видалось дуже кумедним. Коли ж у розмові про завтрашній весільний бенкет тітка Нишпорка похмуро завважила: «Сподіваюся, що всі отримають назад свої чайні ложечки. Бо на весіллі Герті Пол їх зникло п’ять, то потім жодної не повернули», — пані Нельсон та її зовиці, що позичили їй три дюжини ложок, від жаху пополотніли. Та доктор Нельсон лише засміявся:

— Ми просто змусимо всіх вивертати кишені при виході, тітко Грейс!

— Смійся, Семюелю! Та коли це стається в родині — тут уже не до жартів. У когось, напевне, ті ложки й понині лежать. Я, щоразу, як іду до когось у гості — видивляюся. Я впізнаю їх будь-де, хоча це й сталося двадцять вісім років тому. Сердешна Нора була тоді ще немовлям. Пам’ятаєш її тоді, Джейн, у білій вишитій льолі? Двадцять вісім років! Ти старієш, Норо, хоч у такому світлі цього й не видно.

Нора не засміялася разом з усіма. Вигляд у неї був такий, наче вона ось-ось почне вергати блискавки. На відміну від прохолодно-білявої Саллі, Нора Нельсон мала пишні чорні коси, темні очі, густі чорні брови та оксамитові рум’яні щоки. Ніс її почав уже нагадувати орлиний дзьоб, та й загалом її ніколи не вважали красунею; і все ж, навіть попри її понурий, мов зотліле багаття, вираз обличчя, Енн мала дивне відчуття, що їй цікавіше було б дружити з нею, аніж зі жвавою, веселою Саллі.

Опісля вечері почалися танці. Із широких низьких вікон старої кам’яниці лунали музика й сміх. О десятій Нора зникла. Енн, трохи втомлена галасом і веселощами, прослизнула через передпокій до задніх дверей, що відчинялися ледь не на самісінький мис, і спустилася кам’яними сходами вниз на берег, попри невеличкий сосновий гайок. Як приємно було вийти із задушливої кімнати на прохолодне морське повітря! Як дивовижно мерехтіло сріблисте місячне сяйво на поверхні затоки! Який казково прекрасний був корабель, що вирушив у путь на сході місяця й тепер наближався до гавані! Такої ночі, здавалося, можна було натрапити на танець русалок попідбережжю.

Нора, похмуріша за грозову хмару, сиділа згорбившись у тьмяній тіні скелі.

— Можна мені посидіти з тобою? — запитала Енн. — Я втомилася від танців, та й шкода пропускати такий гарний вечір. Я тобі заздрю — мати цілу гавань на заднім подвір’ї!

— А як би ти почувалася такого вечора, якби не мала жениха? — смутно й різко запитала Нора. — І навіть сподівання, що він колись з’явиться?

— Я думаю, ти сама в цьому винна, — відказала Енн, усідаючись поряд із нею. Аж раптом Нора виявила, що звіряє їй усі свої прикрощі. Якимось чином Енн усіх спонукала до відвертих розмов.

— Звісно, ти це кажеш тільки із чемності. Але не треба. Ти незгірше за мене знаєш, що я не з тих дівчат, за якими гинуть чоловіки. Я — «негарна панна Нельсон». І я не винна, що не маю жениха. Я більше не могла там лишатися. Мусила втекти сюди, щоби дозволити собі поплакати. Я втомилася всміхатися, бути з усіма люб’язною, вдавати, що мені байдуже, коли вони сміються з моєї самотності. Це ранить… боляче ранить. Я єдина лишаюся в батьківськім домі. Четверо моїх сестер заміжні, у п’ятої завтра весілля. Ти чула, як тітка Нишпорка нагадала мені за столом про мій вік. Удень вона казала мамі, що я «від минулого літа постаріла». Авжеж постаріла — мені вже двадцять вісім. Іще через дванадцять років буде сорок. Енн, як я зноситиму це життя, коли доти не пущу власних коренів?

— На твоєму місці я не смутилася би просторікуваннями якоїсь дурної бабери.

— Звісно. У