Читати книгу - "Острів Скарбів"

з-за дверей… Гантере, твоя східна стіна… Джойсе, друже мій, бери західну… Містере Трілоні, ви найкращий стрілець, ставайте разом з Ґреєм на захист північної стіни, найдовшої, з п'ятьма бійницями. Це найнебезпечніша сторона. Якщо вони зможуть добігти до неї і стрілятимуть у нас крізь бійниці, нам буде непереливки… А ми з тобою, Гокінсе, нікудишні стрільці. Тому наше завдання — заряджати мушкети та всім допомагати.

Капітан мав рацію. Як тільки сонце піднялося над верхів'ям дерев, стало спекотно і розсіявся туман. Дуже швидко пісок розпікся, а на полінах блокгауза повиступала смола. Ми поскидали камзоли, розстебнули коміри сорочок, позасукували рукави аж до плечей. Кожен стояв при своєму пості, підігрітий спекою і тривогою.

Так минула година.

— Дідько! — лайнувся капітан. — Стає нудно. Ґрею, ану посвисти, може хоча б вітерець подує.

Саме у цю хвилину стало зрозуміло, що нас зараз атакуватимуть.

— Чи можна запитати, сер, — мовив Джойс, — якщо я побачу когось, то повинен стріляти?

— Звичайно! — крикнув капітан.

— Дякую, сер, — сказав Джойс спокійно і ввічливо, як завжди.

І хоча ще нічого ще не трапилося, проте запитання Джойса змусило нас насторожитися. Стрільці тримали мушкети напоготові, а капітан стояв посеред приміщення, насуплений, міцно стиснувши губи. Так минуло декілька секунд. Раптом Джойс висунув мушкета і вистрілив. Не встиг затихнути звук від цього пострілу, як зусібіч нас почали обстрілювати, залп за залпом. Кілька куль влучили в поліна блокгауза. Коли розсіявся дим, довкола частоколу й у лісі було тихо та спокійно, як і раніше. Здавалося, що не ворухнеться навіть жодна гілочка. З кущів не стирчали дула мушкетів. Наші вороги мов крізь землю провалилися.

— Ти влучив у кого-небудь? — запитав капітан.

— Ні, сер, — відповів Джойс. — Здається, не попав, сер.

— Добре, що хоча б правду кажеш, — пробурчав капітан Смоллет. — Заряди його мушкета, Гокінсе… Ви можете сказати, докторе, скільки вистрілів було з вашого боку?

— Можу відповісти точно, що було три вистріли. — сказав доктор Лівсі. — Я бачив три спалахи — два поруч і один трохи ближче до заходу.

— Три! — повторив капітан. А на вашому скільки, містере Трілоні?

Тут відповісти точно було складніше. З півночі стріляли багато. Сквайр запевняв, що було сім вистрілів, а Ґрей — що їх було вісім, а то й усі дев'ять. Зі сходу і заходу пальнули лише по разу. Мабуть, наступної атаки треба було очікувати з півночі. З усіх інших сторін стріляли, щоб відволікти нас. Але капітан Смоллет не став розташовувати сили інакше.

— Якщо їм вдасться перелізти через частокіл, — пояснював він, вони легко захоплять будь-яку незахищену бійницю, і тоді перестріляють нас усіх, як пацюків, у нашому ж укріпленні.

Та в нас і не було часу на роздуми. З півночі донеслося гучне «вперед», і пірати, вискочивши з лісу, кинулися до частоколу. А тим часом нас знову зусібіч обстрілювали. У відчинені двері залетіла куля і розтрощила мушкета доктора Лівсі на друзки. Нападники вже лізли через частокіл, спритно, мов мавпи. Сквайр і Ґрей безперервно стріляли. Впало троє ворогів — один устиг подолати частокіл, а два інші ні. Хоча, один з них був лише наляканий, а не поранений, бо скочив на ноги і щез у лісі.

Отже, двоє лежали на землі, один утік, четверо зайняли надійні позиції з внутрішньої сторони частоколу. Решта сім чи вісім піратів, які мали, імовірно, по декілька мушкетів кожен, безперервно обстрілювали наш блокгауз, ховаючись у хащах. На щастя, цей обстріл нам аніскільки не зашкодив.

Ті четверо, яким удалося перелізти через частокіл, з криками бігли до блокгауза. Ті, що лишилися в лісі, теж кричали, таким чином підтримуючи товаришів. Наші стрільці без упину палили, але так поспішали, що, здається, жодного разу не влучили. Однієї миті четверо піратів разом залізли на гору і напали на нас. Голова боцмана Джоби Ендерсона показалася у центральній бійниці.

— Бий їх! Бий їх! — ревів він грізним голосом. Тієї ж миті другий пірат схопив за дуло Гантерового мушкета, висмикнув зброю у нього з рук, просунув у бійницю і вдарив Гантера прикладом так сильно, що той звалився на підлогу, втративши свідомість. Тим часом третій зумів оббігти довкола споруди і несподівано з'явився у дверях і з кортиком напав на доктора.

Тепер ми з ворогами помінялися місцями. Щойно ми стріляли з-за прикриття у незахищених піратів, а тепер, самі без прикриття, не могли дати відсіч нападникам. Приміщення затягнуло пороховим димом, та ми врятувалися, завдячуючи лише цій димовій завісі. У вухах гуділо від криків, стогону і пострілів.

— Виходьмо, вперед, у рукопашну! Кортики! — закричав капітан.

Я схопив кортика з тумби. Хтось інший, також хапаючи кортика, різонув мене ним по пальцях, але я навіть не відчув болю. Я рвонув до дверей на сонячне світло. Просто переді мною доктор наздоганяв пірата, який напав на нього у дверях блокгауза. Я бачив, як доктор збив його з ніг, той упав навзнак, а потім полоснув його кортиком по обличчі.

— Довкола дому! Довкола дому! — закричав капітан. І хоча було шумно і всі були налякані, я помітив, що його голос став інакшим.

Машинально виконуючи наказ, я повернув на схід і одразу стикнувся носом до носа з Ендерсоном. Він заревів і замахнувся на мене кортиком. Я навіть налякатися не встиг. Ухиляючись від удару, я відскочив убік, підковзнувся на м'якому піску і сторчголов покотився вниз.

Коли я під час атаки вискочив з дверей, інші пірати вже лізли через частокіл, аби покінчити з нами. Один з них, у червоному нічному очіпку, тримаючи кортика в зімкнених зубах, вже закинув ногу, готуючись зіскочити. Я так стрімко впав із горба, що коли підвівся на ноги, картинка мало змінилася: пірату червоному очіпку сидів на огорожі в тій самій позі, а голова іншого показалася з-за частоколу. І все ж за ці кілька митей бій закінчився, а переможцями у ньому виявилися ми.

Ґрей, вискочивши з дверей одразу ж за мною, на місці прикінчив рослого боцмана, перш ніж той встиг ще раз замахнутися кортиком. Іншого пірата застрелили біля бійниці у ту мить, коли він намагався вистрілити всередину приміщення. Він корчився на піску в передсмертній агонії, проте не випускав пістолета, який продовжував диміти у його руці. Третього, як я вже сказав, зарізав доктор. Із чотирьох піратів, які перелізли через частокіл, живим залишився лише один. Кинувши кортика на полі бою, він, наляканий до смерті, видирався на частокіл.

— Стріляйте! Стріляйте з дому! — підказував доктор. — А ви, молодці, під прикриття! Та його поради не допомогли. Ніхто не вистрілив. Останній із атакуючих