Читати книгу - "Операція «Вольфрам»"

Ні капітан Боргуліс, ні його адвокати не могли протестувати. Суд погодився з висновками представника страхової компанії.

— Коли б навіть екіпаж, піддавшись паніці, — вів далі представник, — справді забув узяти бортовий журнал, то було ще доволі часу без ризику повернутися на корабель.

— Ті знімки нічого не доводять, — обізвався адвокат, — бо вони зроблені з великої висоти. Оскільки гідроплан робив коло над місцем катастрофи, то теж був нахилений. Саме тому не видно, що корабель занурювався одним бортом. Нормальне положення суховантажу — це всього-на-всього оптичний обман, на який не можна покладатися.

— Хочу додати, — підтримав, капітан висновок адвоката, — що згори не видно хвиль на морі. Вода на фотознімках, зроблених з певної висоти, завжди видається оманливо гладенькою. Насправді все було зовсім інакше. Я не заперечую, що, покинувши корабель, ми ще цілу годину спостерігали, як він занурюється у воду. Але про те, щоб наш човен наблизився до нього, не могло бути й мови. Високі хвилі кинули б нас на борт корабля і розтрощили як шкаралупу горіха.

— Все це порожні слова, а не вагомі аргументи, — протестував представник «Ллойда».

— Щоб зробити висновок, ми беремо до уваги всі обставини, — мовив голова суду Морської палати. — Ми, звичайно, врахуємо передані нам знімки, а також аргументи обох сторін.

— Коли нарешті нам пощастило спустити човен на воду, — розповідав далі капітан, — я особисто визначив порядок, хто за ким залишатиме корабель. Першим зійшов у човен головний механік, аби перевірити, чи справний двигун і чи вистачить пального доплисти до Маврікію: попереду було понад вісімдесят морських миль.

— А що ви робили раніше?

— Стежити за станом рятувального човна — обов'язок другого помічника, — пояснив Боргуліс. — Він це робив щоденно, та коли човен стоїть на кораблі — це одне, а коли він спущений на воду й хилитається на хвилях — це зовсім інше. Пошкодити човен могли й під час спуску на воду. Коли головний механік дав мені знак, що все в порядку, почали спускатися в човен матроси: спочатку машинне відділення, потім палуба, боцман, помічники і я.

— Така велика була паніка, а кожен устиг забрати всі свої особисті речі, — докинув представник «Ллойда». — Я б хотів почути, як ви поясните цю суперечність. Ви також забрали свої особисті речі. Ми знаємо: кожен з вас висідав з човна нав'ючений, мов верблюд.

— Те, що людям пощастило врятувати свій скромний скарб, можна вважати заслугою капітана, — втрутився адвокат. — Це ще раз доводить, що після раптової паніки капітанові вдалося порятувати становище. Такий велет, як «Куретаке-Мару», не тоне одразу, мов вкинута у фонтан двадцятип'ятипенсова монетка. Люди мали час побігти до своїх кают і спакувати мізерні матроські пожитки.

— Саме так і було, — визнав капітан Боргуліс. — Особисто я не дбав про свої речі, бо керував рятунковими роботами. Мої речі прихопив стюард, який забіг у мою каюту. Звісно, узяв він не все — забув магнітофон і касети з музикою, а також електробритву…

— Давайте повернемось до бортового журналу, — наполягав на своєму представник страхової компанії. — Де він знаходився в момент катастрофи?

— На капітанському містку, разом із картами, де був накреслений курс корабля.

— Там і залишився?

— Так. Я тоді не думав про нього. Є тут, звісно, моя вина, але, на мою думку, головне — це врятувати людей.

— Інші документи ви, однак, забрали, зокрема паспорти всього екіпажу, службову документацію та корабельну касу. Як це могло статися?

— Коли більшість екіпажу була уже в човні, до мене підійшов перший помічник і запропонував заступити мене. «Подумайте про себе, капітане, — сказав він. — І про нас, щоб ми змогли видати людям бодай по кілька доларів на квиток». Тоді я згадав, що в моїй каюті зберігається біля сорока тисяч доларів, усі документи й паспорти членів екіпажу. Я побіг у каюту і все, що було в сейфі, висипав на ковдру. Потім зав'язав її і повернувся на палубу, де лишався тільки перший помічник. На канаті ми спустили цей скарб у човен, прийняв його головний механік. Потім з корабля зійшов мій помічник, а вже коли він був у човні, я наказав йому порахувати людей, щоб, бува, хтось не зостався на кораблі. Але всі були на місці, і я також зійшов з «Куретаке-Мару».

— Чому ви не встановили зв'язку з Маврікієм?

— Ми, тобто і я, і судновласник, повідомили порт, що маємо пошкоджену машину і пливемо до них. Коли корабель утратив управління, ми багато разів викликали Маврікій, проте так і не змогли зв'язатися з ним.

— А чому ви одразу не попросили буксир?

— Корабель плив далі. Швидкість, щоправда, зменшилась до кількох вузлів, але ми сподівалися, що якось дотягнемо до порту. Адже в момент катастрофи до острова було не більше вісімдесяти морських миль.

— З корабля ви не могли встановити зв'язок, а з човна вам це вдалося одразу, — не угамовувався представник.

— Цього я не можу пояснити. Я не фахівець у галузі радіозв'язку. Може, то було явище затухання радіохвиль, характерне для островів вулканічного походження, до яких належить також Маврікій. А може, їхня радіостанція була пошкоджена або біля неї нікого не було. Обов'язки радіотелеграфіста виконував другий помічник. Можливо, він це якось пояснить.

— Чому нема списку членів екіпажу? Слід і їх допитати.

— Не обов'язково звозити увесь екіпаж туди, де зареєстрований корабель, — запротестував адвокат. — Фірма, яка орендувала «Куретаке-Мару», владнала всі фінансові справи тих людей. Допомогла їм також виїхати з Маврікію, де вони не знайшли б ніякої праці. То адміністрація порту повинна була одразу після аварії вислухати членів екіпажу. Звичайно, лише в тому випадку, якби виникла якась підозра щодо перебігу катастрофи чи неправильно організованих рятункових робіт. Але оскільки цю акцію спостерігали з гідроплана й додаткова допомога не була потрібна, то, мабуть, портова адміністрація вирішила не заслуховувати матросів. Та й навіщо, коли на місці капітан і всі його помічники.

Члени суду Морської палати підтримали капітана, а представник страхової компанії знову зазнав поразки.

Капітан Боргуліс мусив відповісти на багато запитань стосовно вантажу й способу розміщення його в трюмах. Він категорично заявив, що корабель не був перевантажений. Як повідомлялось у фрахтових документах, на корабель було прийнято шістдесят п'ять тисяч тонн руди, тоді як його тоннажність становила сімдесят тисяч. Те, що сипкий вантаж пересунувся на лівий борт, цілком зрозуміло і не суперечить законам фізики. Відколи