Читати книгу - "Енеїда"

Богів домашніх і рідню.

Він батька спас в злу саму пору,

На плечах зніс на їду-гору,

Сього не майте за бридню.

99 Против Енея не храбруйте,

Для нас здається він святим;

І так Латину розтолкуйте,

Щоб лучше помирився з ним.

Гай! гай! де діти єсть такії,

Щоб кудрі батькови сідиї

Найвище ставили всього?

Не ворог я царю Латину,

Но чту Анхизову дитину

І не піду против його.

100 Прощайте, доміні латинці!

Поклон мій вашому царю;

Возьміть назад свої гостинці,

Одправте їх к багатирю

Енею і просіть покою».

Венул утерся тут рукою

І річі сій зробив кінець.

Збентежила ся річ Латина,

Здавалось, близька зла година;

На лисині трусивсь вінець.

101 Латин од думки схаменувся,

Олимпським трохи помоливсь;

Наморщивсь, сентябрьом надувся

І смутно на вельмож дививсь.

«А що? — сказав, — чи поживились?

От з Діомидом ви носились,

А він вам фигу показав;

Заздалегідь було змовлятись,

Як з пан-Енеєм управлятись,

Поки лапок не розіклав.

102 Тепер не приберу більш глузду,

Як тут сих поселить прочан;

Землі шматок єсть не під нужду,

То їм з угоддями оддам.

Оддам нив’я і сінокоси,

І риболовні тибрські коси,

То буде нам Еней сусід;

Коли ж не схоче він остаться,

То все ж ізбавимся од бід.

103 А щоб з Енеєм лад зробити,

Пошлю послів десятків п’ять;

І мушу дари одрядити,

Диковинки коли б достать:

Павидла. сала, осятрини,

Шалевий пояс і люстрини,

Щоб к празнику пошив каптан,

Сап’янці із Торжка новенькі,

Мальованиї потибеньки.

А нуте! як здається вам?»

104 Дрансес був дивний говоруха

І Турнові був враг лихий,

Встає, ус гладить, в носі чуха,

Дає одвіт царю такий:

«Латине світлий, знаменитий,

Твоїми мед устами пити!

Всяк тягне в серці за тебе;

Но одізватися не сміють,

Сидять, мовчать, сопуть, потіють

І всяк мізкує про себе.

105 Нехай же та личина люта,

Що нас впровадила в війну

І ганьбою до всіх надута,

Походить більш на сатану!

Що скілько болі причинила,

Що скілько люду погубила,

А в смутний час навтікача!

Нехай лиш Турн, що верховодить

І всіх панів за кирпи водить,

З Енеєм порівня плеча.

106 Нехай оставить нас в свободі,

Нехай царівні дасть покой;

Нехай живе в своїй господі,

А щоб в Латію ні ногой.

А ти, Латине, всіх благійший,

Придбав Енею дар смачнійший:

Йому Лавинію оддай.

Сим сватовством нам мир даруєш

І царства рани уратуєш;

Дочці ж з Енеєм буде рай.

107 Тебе ж прошу я, пане Турне!

Покинь к Лавинії любов

І проясни чоло нахмурне,

Щади латинську нашу кров.

Еней тебе лиш визиває,

А нас, латинців, не займає,

Іди з троянцем потягайсь!

Коли ти храбрий не словами,

Так докажи нам те ділами,

Побить Енея постарайсь».

108 Од річі сей Турн роз’ярився,

Як втопленик, посинів ввесь;

Дрижали губи, сам дрочився,

Зубами клацав, мовби пес,

Сказав: «О, стара пустомеля!

Яхидств і каверз всіх оселя!

І ти тхором мене зовеш!

І небилиці вимишляєш,

Народ лукаво ввесь лякаєш,

На мене ж чортзна-що плетеш.

109 Що буцім хочу я одтяти

Головку лисую твою;

Та згинь! — не хочу покаляти

Честь багатирськую свою.

А ти, Латине милостивий,

Коли такий став полохливий,

Що і за царством байдуже?

Так лізьте ж до Енея раком,

Плазуйте перед сим трояком,

Він мир вам славний устриже.

110 Коли ж до мира я поміха,

Коли Еней мене бажа

І смерть моя вам єсть потіха;

Моя душа не єсть чужа

Од храбрости і од надії,

Іду, де ждуть мене злодії,

Іду і б’юся з втікачем!

Нехай хоть стане він Бовою,

Не наляка мене собою,

Поміряюсь з його плечем».

111 Коли в конгресі так тягались,

Еней к Лавренту підступав;

На штурм троянці шиковались,

До бою всякий аж дрижав.

Латин таку почув новинку,

Злякавсь, пустив із рота слинку,

І вся здригнула старшина.

«От вам і мир», — сказав Турн лютий

І, не терявши ні минути,

Пред військом опинивсь, як на!

112 Оп’ять настав гармидер, лихо;

Народ, як черв, заворушивсь.

То всі кричать, то шепчуть тихо,

Хто лаявся, а хто моливсь.

Оп’ять війна і різанина,

Оп’ять біда гне в сук Латина,

Сердешний каявсь од душі,

Що тестем не зробивсь Енею,

І послі б з мирною душею

Лигав потапці і книші.

113 Турн миттю нарядився в збрую,

Летить, щоб потрошить троян;

І роз’ярив дружину злую

Побить Енеєвих прочан.

Прискочив перше до Камилли,

Як огир добрий до кобили,

І став їй зараз толковать:

Куди їй з військом напирати;

Мессап же мусить підкрепляти

Цариці сей прокляту рать.

114 Розпорядивши, Турн, як треба,

Махнув, засаду щоб зробить,

На гору, що торкалась неба,

І щоб фригійців окружить.

Еней построїв тож отряди,

Де всім назначив для осади

Без одступу на вал іти.

Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,

Ідуть, щоб побідить поспішно

Або щоб трупом полягти.

115 Троянці сильно наступали

І тиснули своїх врагів,

Не раз латинців проганяли

До самих городських валів.

Латинці также оправлялись

І од троянців одбивались,

Один другого товк на прах;

Тут їх чиновники тузились,

Як півні за гребні возились;

Товклись кулаччям по зубах.

116 Но як Арунт убив Камиллу,

Тогді латинців жах напав;

Утратили і дух, і силу,

Побігли, хто куди попав.

Троянці з біглими змітались,

Над їх плечами забавлялись

І задавали всі сто лих.

Ворота в баштах запирали,

Своїх ховатись не пускали,

Бо напустили б і чужих.

117 Як вість така прийшла до Турна

То так мерзенно іскрививсь,

Що твар зробилась нечепурна

І косо, зашморгом дививсь.

Потім ярує од досади,

Виводить військо із засада

І гору покида, і ліс

І тілько що спустивсь в долину.

То в тую ж самую годину

Уздрів Енеєвих гульвіс.

118 Пізнав пан Турн пана Енея,

А Турна тож Еней пізнав;

Вспалали духом Асмодея,

Один другого б розідрав;

Не обійшлося б тут без бою,

Коли б пан Феб од перепою

Заранше в воду не заліз

І не послав на землю ночі;

Тут всіх до сна стулились очі

І всяк уклався горлоріз.

119 Турн, облизня в бою піймавши,

Зубами з серця скреготав;

Од дуру, що робить не знавши,

Латину з злостию сказав:

«Нехай злиденниї прочани,

Задрипанці твої трояни,

Нехай своїх держаться слов

Іду з Енеєм поштурхаться,

В моїх проступках оправдаться:

Убить — і