Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Ось так і відбувається круговорот речей у природі.

Усе почалося з того, що я розглядав підручник мого старшого брата, Юрка. На одній картинці було намальовано скелет. — Це що! У нас у кабінеті біології в шафі справжній стоїть, — похвалився Юрко.

— Та ну? А звідки він узявся? — зацікавився я.

— Будеш багато знати — швидко постарієш, — посміхнувся Юрко.

Цим би все й скінчилося, але наступного дня Юрко поскаржився своєму другові по телефону: «Через цю контрольну в мене біологічка стільки крові попила».

Коли Юрко закінчив говорити, я не втримався й запитав:

— А у вас учителька — вампір, чи що?

— Не мели дурниць. Без тебе гидко, — відрізав Юрко й тицьнувся носом у підручник.

Коли він у такому настрої — краще до нього не чіплятися. Я покірно сів малювати, але раптом у мене сяйнула думка. Якщо вчителька пила Юркову кров, виходить, він також став вампіром. Тому-то він так розлютився. А вже коли тато приніс із проявки фотографії, і на одній у Юрка очі були червоними, точнісінько як у фільмі жахів, я вирішив, що настав час попередити батьків. Вибравши момент, коли Юрка не було вдома, я підійшов до мами:

— Мамо, ти тільки не хвилюйся. Я хочу тобі сказати одну дуже важливу річ. Але ти, головне, не нервуйся.

— Що ти знову накоїв? — насторожилася мама.

— Юрко — вампір. Бачиш, які в нього очі червоні?

— Дурнику, це просто світло так падає.

— Ні, мам, не світло. У них у школі в шафі скелет захований, тому що вчителька — також вампір. — Я намагався переконати маму, але вона тільки захитала головою.

— А по-моєму, треба менше фільмів жахів дивитися.

Я зрозумів, що чекати допомоги — тільки гаяти час. Потрібно було діяти самому. Я знав три вірні засоби: срібні кулі, осиковий кілок і часник. Ні куль, ні кілка в мене не було, але навіть якби й були, навряд чи я зміг би ними скористатися. Все-таки Юрко — непоганий брат. Він часто зі мною грав і навіть брав гуляти із старшими хлопцями. Краще, аби він сам у всьому зізнався.

За вечерею я навмисно попросив у мами часнику. Як я й очікував, Юрко від часнику відмовився. Мої підозри підтверджувалися. Наївшись часнику, я вирішив убезпечитися на ніч. Брат чи не брат, а спати з вампіром в одній кімнаті — заняття не для людей зі слабкими нервами. Я взяв кілька великих зубків часнику і, поки ніхто не бачив, як слід натер ними ліжко й паркет навколо. Варто було Юркові зайти до кімнати, як він негайно вийшов і сказав:

— Ма, навіщо ти дозволяєш цьому скунсові на ніч часник їсти? Він всю кімнату протушив. Я з ним спати не можу. Можна, я ляжу на канапі у вітальні?

Спати у вітальні мама Юркові не дозволила. Я зрозумів, що сьогодні — вирішальна ніч. Головне не заснути. Я лежав і щосили витріщався в стелю. Я не знаю, скільки часу пройшло і коли я задрімав, але раптом я прокинувся. Відкривши очі, я побачив, як Юрко встає з постелі. У світлі місяця він здавався дуже блідим. У мене від жаху поповзли по спині мурашки, і я вище натягнув на ніс ковдру. Почувши шерех, Юрко повернувся до мене.

— Ти чого не спиш? — пошепки запитав він.

— А ти чого? — пролепетав я і глибше втиснувся в ліжко.

— Пити хочеться, — сказав він.

У мене волосся піднялося сторчака. Усе було точно так, як у фільмах. Там теж вампіри вставали, щоб пити кров.

— Не підходь — закричу, — тремтячим голосом попередив я.

— Ти що, здурів? Чого ти злякався? — співчутливо запитав Юрко, намагаючись приспати мою пильність.

Він зробив крок у мій бік. І тоді я зарепетував так, як не репетував жодного разу в житті.

Я пам'ятаю, як батьки підскочили з ліжка й