Читати книгу - "Кохати або помститися"

має бути зайняті. Тому так. Взяла шампанське, а сумочку забула», — Тася спробувала віджартуватися от своєї дії. «Так дівчатам краще мати сумочку на ремінці», — весело промовив до неї незнайомець. «Так. Згодна. Наступного разу візьму з ремінцем», — погодилася Тася. «Наступного разу?» — запитав чоловік. Він ближче придивився до дівчини та побачив, що на шиї Таїсії висів бейджик на довгій жовтій стрічці. Він узяв його до рук на прочитав: «Недержавний благодійний фонд «Наша турбота». Помічник організатора фонду Панасюк Таїсія». «О, так ви тут по роботі?» — здивовано промовив чоловік — «А я вже вирішив…», — й не доказав. «Що?» — запитала Тася, зробивши вигляд немов не дочула. «Та нічого, Таїсія. Мене Володимир звати», — відповів чоловік. «Дуже приємно», — відповіла Тася та подумала: «Як же мені від нього звільнитися?». «А чим ваш фонд займається?» — знов запитав чоловік. «Наш фонд надає допомогу літнім та хворим людям, які вже не можуть самі доглядати себе. Зараз працюємо у напрямку, щоб знайти медичних працівників, щоб доглядали саме тих, хто вже прикутий до ліжка, особливо таких, хто самотній та не може вже дати собі ради», — розповіла Тася. Тепер Олександр звітувався перед нею, які фонд ставить перед собою задачі. Тася мала бути в курсі роботи свого ж фонду. «А тут що робите?» — вже запитав Володимир. «Як? Ми спілкуємося з іншими благодійними структурами. Цікавимося, де інші подібні структури беруть фінансування?» — на ходу придумала Тася. «А що грошей не вистачає?» — запитав Володимир. «Грошей ніколи не буває достатньо», — промовила дівчина. Вона простягнула чоловікові візитку фонду й він побачив, що один з телефонів був Олександра Богданова. «Так це фонд Богданова?» — промовив він. Тася кивнула. «Але знаєте люди жертвують на благодійність більше за все якось одноразово. Дав гроші, щоб щось придбали. Фонд звітував та людина заспокоїлась. А гроші потрібні постійно. Наприклад, треба платити працівницям, таким як і я. Набрати штат медичних сестер теж треба гроші», — розповіла Тася, що пам'ятала, коли робила ще в Дніпрі. Чоловік взяв візитку та посміхнувся. Тася одним оком побачила, що її об'єкт починає кудись рухатися. Вона почала нервувати. «А принесіть мені будь ласка води», — попрохала вона чоловіка. Той пішов до столу. Тася миттю змішалася з натовпом та поспішила за паном Кохановичем. Але він її розчарував, за весь вечір в неї нічого не вдалося. Після закінчення вона викликала таксі та поїхала до дому. Повернувшись с цієї вечірки вона було не в гуморі. Приїхавши, не дивлячись на пізній час вона зателефонувала Олександру. Він узяв трубку:

— Тася то ти?

— Я. Звітую. В мене нічого не вдалося. Весь вечір, як дурна, за ним проходила й нічого.

— Та не переймайся. Він бачив твоє обличчя. Може й не запам'ятав. Але якщо ще побачить, то щось й пригадає. Тепер ти йому не чужа. Можна й так сказати.

— Мабуть вирішив, що за ним якась дурепа ходить.

— Та нічого він не вирішив. Не бійся. Тоді зробимо наступне. Я через тиждень поїду у кінний клуб, у суботу. Запрошу з собою одного мого старого знайомого та попрохаю його, щоб той запросив Кохановича, бо вони теж давні знайомі. Подивимося, що буде. А ти теж приїжджай. Обов'язково. Знов покажешся на очі.

— Добре. А коли це буде?

— У наступну суботу. Й не переймайся так. Якщо у клубі не вийде. То далі будемо думати.

У п'ятницю Олександр зателефонував Таїсії та нагадав про суботу. Тася відповіла, що пам'ятає. Тоді той спитав: «А що то за Володимир, га?». «Який ще Володимир?» — не могла пригадати Тася. А потім згадала. «А він приніс мені сумочку, яку я начебто забула на столі. Потім ми почали розмовляти. Він запитав хто я, що я тут роблю. Побачив мій бедж. Розповідала йому про нагальні проблеми фонду. Таке», — нецікаво розповіла Тася. «Ну ти молодець! Не для Ігоря, то для мене щось робиш. Це приємно. Той Володимир перерахував до фонду грошики. Отак», — розповів чоловік. «Хоч тут є якась користь», — подумала Тася.

В суботу зранку Таїсія приїхала до клубу. Там вже були Олександр, якийсь його знайомий та її об'єкт. Тася попрямувала до стайні. Там їй приготували коня. Вона вивела Лорда на вулицю, дала йому самому трохи пробігтися. Та почала на нього залазити. Сіла. Почала рухатися по колу. З під очей подивилася на чоловіків та на самого Олександра. Чоловіки це помітили. Вони стояли та розмовляли. «Чого це вона так на тебе дивиться?» — запитав його знайомий. «Та то моя колишня», — якось між іншим відповів Олександр. «А чого розійшлись?» — втрутився у розмову Коханович. «А чого люди розходяться? — відповів Богданов — «Трохи бриклива була!». «А чи не твій кінь під нею?» — запитав його знову Коханович. «Мій. Тобто був мій, а став її», — відповів на це Олександр та додав: «Отак пішла та ще мого коня забрала». «Нічого собі! Губа не дурна», — промовив Коханович та присвиснув. «А що, так буває. В мого одного друга колишня жінка пішла від нього та забрала з собою його собаку. Та він казав, що добре, що ще рибок залишила», — розповів знайомий. Чоловіки засміялися. Коханович розмовляв, а сам вже одним оком поглядав на Таїсію, яка вже їхала по колу риссю. «А що в неї з рукою?» — раптом запитав він. «З коня впала. Зламала. Важкий перелом був», — придумав Олександр. «Погано!» — була відповідь. Чоловіки почали розходитися. Богданов та його товариш пішли вже до стайні, завели вже розмову з робітниками. А Коханович стояв та дивився на Таїсію. Вона під'їхала вже ближче до нього та привіталася. «Чи не вип'єте зі мною кави?» — раптом знайшовся чоловік. «Допоможіть мені, будь ласка, злізти з цього коня, та я подумаю.» — відповіла жінка. Тася стала на землю та посміхнулася до нього. «На землі краще. Чи не так?» — промовила до нього. «Мабуть так», — відповів він. Тася взяла коня за вудила то пішла із ним до стайні. Коханович пішов поруч, ще чекаючи на її відповідь. Вона зняла з коня сідло. Почала чесати його спеціальною щіткою, а чолові стояв поруч та дивився на неї. «То як? Ви підете зі мною на каву?» — нагадав він. «А в який ресторан ви мене запрошуєте?» — вже запитала Тася. Він назвав якийсь ресторан, про який