Читати книгу - "Таємниче життя дерев"

щороку заново виробляти хлорофіл. Із цією метою гриби та бактерії коло підніжжя дерев переробляють старе листя, і ця сировина тоді знову потрапляє в корені. Вільхи також відмовляються від рециркуляції азоту, адже живуть у симбіозі з протеобактеріями, що постійно надають його в достатній кількості. За рік на одному квадратному метрі вільхового лісу маленькі помічники здатні витягти з повітря й доставити до коріння своїх дерев-друзів аж до тридцяти тонн азоту{40}. Це більше, ніж багато селян розкидає на своїх полях як добриво. Якщо чимало дерев намагаються господарювати економно, то вільхи демонструють власне багатство. Подібно чинять також ясені та бузина. Ці марнотратники скидають зелене листя, відтак не роблять жодного внеску до осіннього забарвлення лісів — кольоровими є тільки ощадливі дерева. Хоча навіть це не до кінця точно. Жовті, оранжеві та червоні барви з’являються через відкачування хлорофілу, але навіть і ці каротиноїди й антоціани врешті розкладаються. Дуб є настільки обережним, що витягує з листя все й скидає його аж коричневим. Буки мають усі кольори — від брунатного до жовтого, а вишні втрачають червонясте листя.

А втім, іще раз повернімося до хвойних дерев, які в цьому контексті я майже зовсім занедбав. Також і тут є кандидат, що скидає листя так само, як і листяні дерева, — модрина. Мені не відомо, чому, на відміну від усіх інших хвойних представників, саме вона дотримується того-таки принципу, що й листяні дерева. Можливо, в ході еволюційних змагань просто ще не визначено, як перезимувати найкраще. Адже збереження голок дійсно надає стартові переваги навесні, бо дерева можуть одразу ж, без клопіткого пускання паростків, братися за фотосинтез. Але насправді земля ще мерзла, й багато з них часто зсихає. Натомість крону вже інтенсивно відігріває весняне сонце, тож її листя здатне до фотосинтезу. Окрім того, голки, що утворилися торік і ще не мають товстого шару воску, є зовсім в’ялими, вони не здатні загальмувати випаровування, коли наближається небезпека.

Проте смереки, сосни, ялиці та псевдотсуги так само змінюють голки, адже й вони повинні випорожнюватися. Задля цього вони скидають старі хвоїнки, що вже пошкоджені й не такі продуктивні. Одначе все ж таки ялиці утримують їх десять років, смереки — шість, а сосни — три роки, це видно по відповідних ділянках гілок. Передусім сосни, що в такий спосіб скидають чверть свого покриву, взимку мають трохи обскубаний вигляд. Навесні, з новими паростками, починається новий сезон, що допомагає кроні знову набути здорового вигляду.

Відчуття часу

Листопад восени та зазеленіння навесні — звичні явища в лісах наших широт. Утім, якщо придивитися до цього процесу пильніше, то це велике диво, адже для нього деревам насамперед потрібне відчуття часу. Як їм дізнатися, що незабаром прийде зима або ж що зростання температури не є лише коротким інтермецо, а дійсно сповіщає про весну?

Цілком логічно звучить, що теплі дні зумовлюють пускання паростків, адже, врешті-решт, замерзла вода в стовбурі дерева тане і знову тече. Однак дивовижним є те, що бруньки зеленіють тим швидше, чим холоднішою була попередня зима. Науковці з Мюнхенського технічного університету дослідили це в лабораторії штучного клімату{41}. Що теплішою була холодна пора року, то пізніше зеленіло гілля буків — а це спершу звучить нелогічно. Адже, як засвідчують регулярні сенсаційні повідомлення в пресі, багато інших рослин, наприклад, трави, у той час нерідко активізуються й розквітають іще в січні. Можливо, без низьких температур дерева не здатні поринути в такий потрібний для їхнього відпочинку зимовий сон, а відтак не можуть запустити всі життєві процеси навесні? Хай там що, але в процесі зміни клімату це радше негативне явище, бо тоді перевагу здобувають інші види, не такі втомлені й здатні швидше утворити нове листя.

Ми вже не раз переживали теплі фази в січні чи лютому, а дуби та буки все одно не зеленіли. Звідки вони знають, що ще не час пускати нові паростки? Цю загадку, принаймні частково, розгадано на прикладі плодових дерев. Очевидно, дерева вміють рахувати! Тільки коли минає певна кількість теплих днів, вони вірять, що склалися відповідні погодні умови, й класифікують їх як весну{42}. Проте самі лише теплі дні ще не означають прихід весни.

Одначе скидання та зеленіння листя залежить не тільки від температури, а й від тривалості дня. Скажімо, буки по-справжньому функціонують тільки тоді, коли світловий день триває щонайменше тринадцять годин. Певною мірою це дивно, адже тоді дерева мали б володіти здатністю бачити. Зрозуміло, що щось таке варто було б шукати в листі — зрештою, саме воно обладнане певним видом сонячних батарей, а отже, найкраще пристосоване до сприйняття світлових хвиль. У літнє півріччя все дійсно саме так, проте у квітні на гілках іще немає листя. Припускають, хоча це ще досі остаточно не досліджено, що таку властивість мають бруньки. Усередині них спочивають складені докупи листки, що ззовні вкриті коричневою лускою, яка запобігає висиханню. Коли дерева пустять паростки, пригляньтеся одного разу уважніше до цих лусок, роздивляючись їх проти світла. Правильно, вони прозорі! Можливо, вистачає найменшої кількості світла, щоб зареєструвати протяжність дня, як це відомо з насіння декотрих польових бур’янів. Для них досить уже навіть слабких променів місячного сяйва, щоб почалося проростання. Але також і стовбур дерева здатен реєструвати світло. У корі більшості видів сплять мініатюрні бруньки. Тільки-но сусідній стовбур вмирає й падає, до них потрапляє більше сонця, що зумовлює в деяких екземплярів їхнє проростання, щоб дерево змогло скористатися цією додатковою світловою пропозицією.

А як дерева зауважують, що це теплі дні не пізнього літа, а ранньої весни? Правильну реакцію викликає поєднання тривалості світлового дня й температур. Якщо температура зростає — це весна, якщо падає — осінь, дерева так само здатні це зафіксувати. Саме з цієї причини такі місцеві види, як дуб чи бук, пристосовуються до протилежного ритму Південної півкулі,