Читати книгу - "Янові скарби"

— Кинь його в море — хай змиє з себе бруд.

— Загадаймо йому видраїти за ящиками.

І так співалася пісня, строфа за строфою, поки з правого борту не завиднівся якийсь порт.

— Гревелінс, — сказав Пітер, глянувши на карту. — Ми йдемо точно.

— Було б точно, якби ми знали, куди йдемо, — засміялася Джіл.

— У твоїх словах є зерно істини, — погодився Пітер.

— Спробуймо ще раз підсумувати записи про скарби, — запропонувала Керол. — В них досить ясно натякається на те, що треба шукати якусь затоку. Може, вона десь тут, на цих берегах?

— Сумніваюсь, — відповів Пітер. — Німці добре укріпили все це узбережжя, і можна собі уявити, як воно охоронялося — адже вони боялися, що саме тут почнеться вторгнення. Я думаю, найкращий план — добратися до Дордрехта, обстежити там всі водні шляхи, якими Ян міг попливти, і дорогою примічати, чи не підкаже нам чого яка-небудь затока.

— Все це дуже непевно, — мовила Джіл, — але що ж робити — нічого іншого нам не лишається.

— Авжеж, якщо тільки ми не розшифруємо записи про диявола і про Філіппа та ще ті два незрозумілі — з літерою «К», — зауважив Майкл.

— Я вже пробувала по-всякому, — поскаржилася Джіл, — але виходить якась дурниця.

— Що б там не було, а ми йдемо в Дордрехт, — мовив шкіпер. — Тільки-но прибудемо туди, можна буде знову взятися за записи. І дорогою теж можна над ними помізкувати.

— А як ми доберемося до Дордрехта? — спитала Керол.

— Підемо вздовж берега до Флісінгена, а потім, мабуть, доведеться розпитувати дорогу.

Флісінген був кінцевим пунктом на Пітеровій карті.

Мандрівники успішно просувалися вперед. Сонце піднялось на обрії, і море заяскрилося блискітками. Всі на «Норці» тішились подорожжю.

— Дюнкерк, — оголосив Пітер, коли вдалині завиднівся великий порт з високим тонким маяком на краю хвилеріза. — Ще й семи годин немає, а ми вже пройшли добру чверть дороги до Флісінгена. На четверту годину дня напевно будемо там. А, може, навіть значно раніше.

Наступною гаванню був Ньївпорт. Підпливаючи до нього, Пітер сказав, що, згідно, з картою, вони вже вийшли з французьких вод і тепер перебувають в бельгійських.

— Чудово! — вигукнув Майкл. — За один день ми пройдемо три країни — непогана швидкість. О! А це що таке?

Він показав рукою ліворуч на середніх розмірів швидкохідне судно, що пливло приблизно за милю від них. Тим часом як Майкл показував на нього, воно розвернулось і пішло їм назустріч.

— Йде прямо на нас, — сказав Пітер, передчуваючи біду. — До того ж мчить повним ходом. Скидається на торпедний катер чи щось подібне до нього.

— Як цікаво! — вигукнув Майкл. — Страшенно хочеться знати, що ж буде далі?

— Сподіваюсь, це не має відношення до того, що сталося в Рамсгіті, — мовила Джіл. — Не вистачає лиш ускочити зараз в якусь халепу!

Майкл вів катер вздовж берега, а військовий корабель неухильно прямував на них: величезні хвилі широко розходилися від його носа, а позаду лишався пінявий слід. Всього за три хвилини він наблизився до них і почав обходити «Норця» широким колом.

— Гей, ви, дурноверх! Обережніше! — вигукнув Майкл, коли високі хвилі, підняті військовим кораблем, докотились до їхнього малого суденця й загойдали його, наче корок. — Ідіть собі гратися деінде.

— Вони підняли сигнальні прапори, — сказала Керол. — Хто вміє читати сигнали?

— Ніхто з нас не вміє, — відповів Пітер, спостерігаючи за судном, що кружляло навколо них.

— Я знаю Нельсонів сигнал, — сказав Майкл. — Той, що піднімають на Адміралтействі в день перемоги при Трафальгарі. Ми вчили його в школі. Ви ж знаєте: «Англія чекає, що кожен виконає свій обов'язок».

— Не думаю, що це саме і є той сигнал, — саркастично мовила Джіл. — Що нам робити, Пітере? Ми ж повинні щось зробити?

Шкіпер подумав трохи.

— Нічого, — рішуче відповів він. — Веди катер тим же курсом, Майкле. Можеш іще збільшити швидкість на один-два вузли.

Майкл збільшив швидкість, і тоді військовий корабель підійшов до них ближче. Пітер не помилився: це був торпедний катер під бельгійським прапором. На містку показався матрос, підняв семафорні прапорці і почав передавати сигнали.

— Вони, певне, хочуть зупинити нас, — сказав Пітер, — але, будь я проклятий, якщо ми зупинимось. Іди тим же курсом, Майкле.

Торпедний катер зробив ще одне коло, а потім порівнявся з «Норцем» і пішов поруч на відстані ярдів двадцять. Офіцер взяв мегафон і прокричав щось гортанної мовою.

— Що він сказав? — спитала Керол.

— Уявлення не маю, — відповів Пітер. — Не уповільнюй ходу, Майкле. Дивіться всі прямо вперед, ніби їх не помічаєте.

— Ти думаєш, так буде краще? — нерішуче спитала Джіл.

— Може, й ні, але спробуємо проскочити, — відповів Пітер.

Другий офіцер взяв мегафон і прокричав щось по-французьки.

— Щось таке відносно arrétez[12], — сказала Керол.

— Я так і думав. Прикиньмося, ніби ми не розуміємо, — зауважив шкіпер і збільшив швидкість «Норця».

На палубу торпедного катера, від якого відділяло їх тепер всього кілька футів, вийшов матрос.

— Не звертайте на нього уваги, — мовив Пітер, дивлячись уперед.

— Вам наказано зупинитись, — крикнув матрос чисто по-англійському. — Далі йти небезпечно. В цьому районі відбуваються навчальні артилерійські стрільби по плавучих мішенях.

— Це інша річ, — пробурмотів Пітер. — Майкле, негайно уповільни хід. — Він прочинив двері і вихилився і стернової рубки.

— А коли нам можна буде йти далі? — крикнув Пітер.

Моряки на торпедному катері перемовилися кількома словами.

— Через чотири години, — почулося у відповідь.

— Чотири години! Ми не можемо так довго чекати! — крикнув Пітер.

Ще одна коротенька нарада на торпедному катері, і матрос передав:

— Пройдіть до