BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Таємниця підземної галереї 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця підземної галереї"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Таємниця підземної галереї" автора Володимир Колін. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 58
Перейти на сторінку:
безмежною радістю перемоги. Од задоволення примружив очі.

На світанку Таке застав його біля дочки. Ріца спала, легко дихаючи. Лікар вивів наглядача надвір і розповів йому все. Батько захитався і, перш ніж Гольденберг збагнув його намір, поцілував у руку рятівника своєї дитини.

А через тиждень наглядач Таке Ніколає вже зачиняв двері сьомої камери, куди увіпхнули комуніста Аврама Гольденберга.

Ця подія відбулася давно, за тринадцять років до початку війни. Про неї Фаніка дізнався тоді, коли вже одужав, міг сидіти і слухати Таке. Лікаря перекидали з тюрми в тюрму, звільняли і знову арештовували. Потім наглядач дізнався, що Гольденберг загинув у якомусь концтаборі на Україні, немовбито у Вапнярці.

— Хай спочиває на тому світі, — закінчив він свою розповідь. — Якщо, така людина мусила поневірятись в тюрмах і померти жахливою смертю, то нам ці страшні часи треба якось пережити.

Наглядач намагався й раніше допомагати в’язням то цигаркою, то добрим словам, не розрізняючи звичайних арештантів і “політичних”. Проте лікар показав йому, що за люди комуністи, і Таке уже вважав своїм обов’язком допомагати їм. Правда, в політиці він не розумівся. Для Таке комуністи були начебто святими, що їх карають за віру, як колись переслідували перших християн. Провидіння дало йому в руки тюремні ключі, щоб допомагати в’язням, і він гордився цією місією. Так святий Петро носив ключі од раю. У наглядача не було ніякого сумніву, що там, на небесах, ворота до раю в першу чергу відчиняються перед тим, кому він тут, на землі, відмикав двері камери. Ця думка надавала його службі величі і ваги.

— До тебе прийшли на побачення, — сказав він якось Фаніці.

Коли котельник вступив у приміщення, розділене гратами надвоє, то одразу ж побачив Марію. Заплакана, з синцями під очима, вона стояла і чекала, з страхом і радістю в серці, що, “арешті, зможе побачити чоловіка. І коли угледіла на порозі в’язня у смугастому одязі, подумала, що то не він.

— Маріє, — промовив Фаніка, вчепившись руками за грати. Він був кволий, обличчя його ховалося в бороді.

Жінка пізнала голос, очі і з голосним риданням почала його цілувати, припавши До холодного заліза.

— Маріє, — повторив Фаніка. — Маріє…

Коли відчув на своєму плечі руку Таке, подумав, що той хоче заспокоїти його. І повернув голову, збираючись запевнити, що не зробить нічого недозволеного.

— Вибач мені, — мовив наглядач. — Пора…

Час побачення скінчився. Та Фаніці здавалося, що бони тільки зустрілися. Дружина схопилася руками за грати і заридала:

— Фаніка! Фаніка!

Ставши на поріг, він івд встиг примітити, як жандарм відривав її од заліза.

Все ще вчуваючи ридання Марії, повернувся до камери. І Таке, важко зітхнувши, замкнув його.

Минали безконечні години… Вночі він прокинувся від якоїсь метушні і голосів. Подумав, що тепер, коли життя знову ввійшло в тіло, його поведуть на допит. Та глянувши через віконце, побачив, що два наглядачі тягли за руки в’язня, зовсім безсилого і немічного. Відчинили камеру і кинули на холодний цемент.

Коли все стихло і Таке зостався сам, Фаніка спитав пошепки:

— Хто це?

— Не знаю, — відповів йому наглядач, — мабуть, хороша людина…


14. ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ

Павло змушений був примиритися з думкою, що від Чунту нічого не довідається. Той або не знав нічого, або не хотів розповідати. Як тільки хлопець підходив до прилавка, корчмар базікав те, се. А коли Павло пробував завести мову про смерть брата, він знову починав згадувати криваві сутички, що відбувалися в “Якорі”, контрабандистів, моряка, який завжди ходив з мавпою. Шинкар усе кінчав запевненням, що наступного разу розповість про це краще і зрозуміліше.

Розсердившись, юнак вирішив іти до Януліса. Він уже пожалкував, що згаяв стільки часу у “Добруджі” і нічого не довідався. Але в його уяві одразу постала Султана, з золотою сережкою на шиї, яка була наче німим докором. Павло зрозумів, що там, у шинку Чунту, він знайшов своє щастя. Ні, йому не можна ремствувати, що переступив поріг корчми!

Була ще одна причина, яка спонукала його зважитись відвідати елегантний бар “Золотий якір”. Побачивши невідомого в лице, Павло й досі марно намагався відгадати, хто він. Був певен, що жодного разу не зустрічався з ним у Констанці. Може, цей чоловік приїхав недавно з іншого міста? Як же це сталося, що якийсь чужинець чудово знає підземну галерею, про яку багато жителів міста навіть не підозрівають? І коли він зумів обладнати собі це сховище? Чи, може, одержав його у спадщину від іншого шпигуна?

Павло блукав вулицями, заходив у крамниці, вештався по базарах, побував у лазні і навіть обійшов усі церкви та мечеті міста, але ніде не зустрівся з. шпигуном. Надіявся на якийсь щасливий випадок, але досі такого не трапилось.

Отже, можна було зробити лише два припущення. По-перше, шпигун не належав до робочого люду, що поспішає кожного ранку на роботу, в крамницю та на базар. До того ж погріб з дорогими іноземними напоями свідчив про неабияку заможність власника. Тоді, можливо, його пощастить зустріти в одному з. таких ресторанів, як “Золотий якір”, де бенкетують поміщики, вищі чиновники та офіцери.

Нарешті, можна було ще припустити, що шпигун вдень не виходить з дому, а тому Павлові треба підстерігати його в галереї, і коли він зайде до сховища, спробувати пробратися через люк у дім. Але це небезпечний крок, бо в будинку невідомого можна когось застати, а тому цю розвідку Павло залишав на крайній випадок, коли у нього вже не буде іншого виходу.

Павло став перед дзеркалом і дбайливо пов’язав собі галстук. Знаючи, що швейцар не пропустить його в бар у парусинових штанях, він надів вихідний костюм і все побоювався, що навіть це найкраще його вбрання може здатися убогим в нічному ресторані.

— Я трошки затримаюсь у місті, — сказав, помітивши здивований погляд матері.

1 ... 31 32 33 ... 58
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця підземної галереї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця підземної галереї"