Читати книгу - "Кам’яне яйце"

— не виношуй яйця зимою. Старе — як мале. Я тільки сміялася. Мамо, кажу, я сама розберуся, коли мені яйця виношувати. Я вільна істота у вільному світі. Інкубатори — це прекрасно. Тільки дорогувато і обслуга така груба… Я не можу, Заврику, спокійно пригадувати оту пику… Хоч би ж вони не розбили його дорогою. Вже в інкубаторі я спокійна, там не повинно бути несподіванок, бо ти мусиш поїхати туди і сказати, хто ти є. Обов’язково, Заврику. Та і я повинна звикати, що ти у мене святий.

— Умгу… В тебе така красива ліва нога… Я завтра ж поїду до нашого яйця, проконтролюю, щоб все було гаразд… Я все зроблю, моя люба. А зараз ходімо спати.

— Дорогі колеги, Суейн вважає, що 40–50 грамів алкалоїдів — смертельна доза для динозаврів, а така кількість цілком могла виявитись у 200 кілограмах щоденного раціону. Танінів та алкалоїдів не було в рослин нижчих та голонасінних, якими більше ста п’ятдесяти мільйонів років харчувалися динозаври…

— Позавчора мені Марек із педіатричного… Знаєш Марека?

— Ні.

— Рудий такий задавака… Мене колись кретином обізвав, я до них помилково на лекцію потрапив…

— Ні, не знаю.

— Так оцей Марек із педіатричного позавчора приходив до Клима, ми з ним в одній кімнаті живемо, і, уявляєш, пляшку ефіру вивернув на моє ліжко. «Ах, вибач! Ах, пробач! Ах, я зараз все повитираю!» Я його в мордяку як зацідив, відразу перестав вибачатися.

— Навіщо ти так? Хто тобі Марек? Він тобі хіба товариш?

Завр вийшов з машини на розі Інкубаторного проспекту. Свідомо не під’їхав до вхідних дверей, хотів трохи пройтися і заспокоїтись. Крокував поважно і вкрай повільно, глибоко вдихаючи вже прохолодне осіннє повітря. Назустріч грайливою ходою простували дві ошатно вбрані особи жіночої статі. Завр зупинився, але, щоб не виказати свого зацікавлення, почав нишпорити по кишенях, дивлячись в обличчя однієї з незнайомок. Вони голосно розмовляли:

— Він, дурник, чекав, що я скажу: «Дорогий мій, я так без тебе нудьгувала. Я так чекала тебе». Ідіотик. А я йому кажу: «Хочеш зі мною переспати-будь ласка, але навіщо ти від мене чекаєш, що я слину почну пускати?»

Вони обоє розсміялися. А Завр знічено дивився їм услід, потім безсило сплюнув.

«Добре, хоч у мене не така бестія…»

На вході тридцять сьомого інкубатора його зустрів черговий, підніс у привітанні правицю.

— Слухаю вас.

Завр спершу трохи знітився, але швидко опанував себе, пригадавши, що він, врешті, святий. Хай новоспечений, але святий у новісінькій чорній рясі. Він недбало простягнув квитанцію.

— Наше яйце номер 1331 було доставлено до вас вчора увечері.

— Лише вчора увечері? — завчено усміхнувся черговий. — Це ж дуже рано. Ніяких новин… Ось, подивіться списки тих, хто вже вилупився. Але вашого тут ще не може бути, рано.

— Я хочу поговорити з головою вашого закладу.

— Так-так, безумовно. — Черговий шанобливо оцінив нову чорну рясу. — Будь ласка, одягніть халат і йдіть прямо коридором до тридцятого кабінету.

— Цей тісний для мене. — Завр спробував розправити плечі, зняв халат і кинув його на підлогу.

Черговий забіг у комірчину і з’явився з новісіньким, який ще не був у вжитку:

— Ось цей саме для вас. Будь ласка.

Завр поважно попрямував коридором до тридцятого кабінету. Недбало штовхнув двері ногою, аж вони гупнули об стінку, засвідчивши тим самим Заврову вищість навіть щодо такого поважного закладу, як тридцять сьомий інкубатор.

— Добрий день, — секретарка звела здивований погляд, проте відразу й потупилась, побачивши перед собою святого.

— Там вільно? — запитав Завр з нотками бундючності.

— Так. Будь ласка. Дионизій чекає на вас.

— Умгу, — буркнув Завр, прочинивши важкі двері.

— Добрий день, я — Завр Триста сьомий…

Нараз він зауважив, що у кабінеті нікого не було. Марно привітався? Він зупинився і брутально вилаявся.

— Слухаю вас, — раптом пролунало.

Завр здригнувся, не відразу збагнув, звідки пролунав голос. Озирнувся, кинув погляд до дверей. Нікого. Нараз побачив — з-під столу з’явилася постать з папірцем. Тлустий динозаврик запобігливо усміхався і розгладжував папірець з корзини.

— Слухаю вас, шановний.

— Наше яйце номер 1331 було доставлене до вас учора увечері.

— Як ви сказали? — злякано перепитав голова інкубатора. — Який номер вашого яйця?

— Одна тисяча триста тридцять перше.

Дионизій взяв телефонну трубку, квапливо набрав номер:

— Зоране, це ти? Як справи? Дякую. Як там учорашні? Я маю на увазі оте складне яйце… Он як? Умгу… Он як? Умгу… Зайди до мене зараз. Батько цього яйця зараз сидить у мене. Зоране, ти мусиш це все розповісти в його присутності… Що? Я чекаю на тебе!

Дионизій майже в жалобі поклав трубку.

— Зараз до нас зайде головний лікар. Він дуже грамотний спеціаліст, просто віртуоз своєї справи, і такий запопадливий до роботи… І він так любить працювати з яйцями…

— А омлету він часом не любить?

— Даруйте, ми робимо все, що в наших силах… Але, зрозумійте, ми не всемогутні… Бувають випадки, коли ми безсилі зарадити…

— Конкретніше! — майже прогарчав Завр. — Що з ним? Що з моїм сином?

— На жаль… — прошепотів Дионизій. — Ось зараз прийде головний лікар і доповість про все, що вже сталося…

— Що?!

— Розумієте, шкаралуща вашого яйця… Одне слово, я почну здалеку… Як тільки наші бригади привозять яйця, спеціалісти відразу беруться до роботи. Кожне яйце проходить найретельніший, найкваліфікованіший огляд… І от під час огляду було виявлено, що ваше дитя… неживе… Власне, воно було ще живе, але задихалося… Шкаралуща дуже товста, надійна, але… Дитина задихалася… Ми колегіально вирішили — робити операцію. Але, на жаль…

— Було пізно? — прохрипів Завр.

— Та ні… Пізно —