Читати книгу - "Над Тисою"

кашель. Над ранок, накинувши пальто, він вийшов у садок подихати свіжим передсвітанковим повітрям. Незабаром йому стало краще, і він пішов у будинок досипати. Не встиг він зробити і двох кроків, як побачив у кінці свого саду, в малиннику, дві чоловічі постаті. Одна була незнайома. В другій, придивившись, Скибан упізнав довгов'язого майстра Чеканюка.

— Сусіде, ти? — гукнув Скибан.

Люди злякано кинулись до паркана, але одразу ж зупинились. Почувся здавлений сміх майстра.

— Що, Стефане, злякався? Заспокойся, голубе, твої кури та індики в повній цілості.

Скибан теж засміявся і хотів був підійти ближче, але сусід переплигнув через парканчик. Уже з ґанку свого будинку він промовив: — Звиняй, сусіде, що ми з кумом, ідучи навпростець, трошки потоптали твій малинник. Завтра ліквідую шкоду. Бувай здоров.

Вранці майстер Чеканюк зайшов у будинок до Скибана і, частуючи його сигаретою, ще раз попросив вибачення за нічні турботи і по секрету сказав:

— Сам знаєш, сусіде, незабаром Христове воскресіння. Так от на свято дорогий гість завітав, мій стародавній кум. І не з порожніми кишенями — в кожній по літру самогонки. Через те ми й блукали садами. — Чеканюк крекнув, облизав губи: — Первак… Приходь, Стефане, розговлятися. Та дивися, друже, не проговорись кому-небудь про самогон. Бувай здоров.

Усе це разом взяте здалося Скибанові підозрілим, а особливо — прохання не проговоритися…

Прочитавши ці докладні показання, Громада поклав на підлокітник крісла міцно стиснуті кулаки і запитливо подивився на Зубавіна:

— Він шофер, цей Скибан? Працював того дня?

Зубавін кивнув головою:

— Так. Повернувся у Явір пізно ввечері. Але лісоматеріалів він не возив.

— Яких заходів ужито? — спитав Громада.

— Поки що майже ніяких. Порушник, як ми з'ясували, переховується в сараї для сіна. Арештуємо через день-другий, коли остаточно вияснимо його зв'язки.

— А ви впевнені, що це той, четвертий, порушник?

— Аякже, товаришу генерал! Проконтролювали по відбитку, залишеному на кордоні.

У кожній великій прикордонній операції є одна важлива особливість. Розшук починається на величезній площі. В міру того, як у штаб надходять чимраз вірогідніші дані про місце перебування розшукуваного, периметр розшуку скорочується, сили стягуються, ущільнюється кільце навколо ворога.

Дані, викладені Зубавіним, примусили генерала Громаду замислитися: чи не пора почати стягування сил? Велика була спокуса ущільнити кільце, але Громада переміг цю спокусу. Ще не все ясно. Великий досвід боротьби проти ворогів навчив Громаду бути обережним, обачливим, приймати рішення на основі цілком достовірних даних. І тому він твердо сказав собі: «Ще рано».

І, навіть перевіривши дані Зубавіна та переконавшись у їх вірогідності, Громада не змінив свого рішення. Він припинить розшук лише в тому разі, коли стане ясно, що схоплений саме шеф Карела Грончака. Здається, це вже лише питання часу. Ворог приречений. Зубавін, вичікуючи, робить правильно. Сьогодні ще рано підводити риску. Хто знає чи не приховується за одним порушником ціла шпигунська зграя? Не слід поспішати. Але й запізнюватись не можна.

З такими думками Громада й заснув, уперше після кількох безсонних ночей, його розбудив настійливий дзвінок телефону. Громада впізнав голос Зубавіна:

— Є важливі новини, товаришу генерал. Натяк був дуже делікатний, але досить ясний. Зуба він хотів, щоб генерал негайно прибув до нього — в міськвідділ.

Громада викликав машину, одягся і за півгодини був у кабінеті Зубавіна. Коли з'явився генерал, чоловік у формі залізничника, який сидів у кріслі біля стола майора, скочив і винувато заморгав білястими віями.

Зубавін підвівся:

— Познайомтесь, товаришу генерал: майстер Чеканюк Петро Петрович.

— Здрастуйте! — Громада схилив голову, його смугляве обличчя було непроникно спокійним.

Після того, що генерал знав про майстра, це «познайомтесь» прозвучало чудно і викликало в Громади подив. Але він швидко здогадався, що в ставленні Зубавіна до Чеканюка відбулася зміна.

Зубавін простягнув генералові кілька аркушів паперу, списаних чорним чорнилом. Протокол докладно пояснював Громаді причину появи майстра в кабінеті Зубавіна. Він прийшов, як сказано було в першому ж рядку, виконати свій обов'язок радянського громадянина. Далі викладалась суть справи. Минулої ночі, вірніше пізно ввечері, Чеканюк повертався з кінотеатру. По дорозі додому він зайшов у пивний бар на Ужгородській вулиці, який належав раніше Імре Варзі. Там він попросив у знайомої офіціантки, як це часто робив протягом кількох років, пляшку пива, сто грамів горілки, бутерброд з червоною ікрою і почав вечеряти. Через кілька хвилин до нього підійшов чоловік у сірій куртці. Спитавши, чи вільний сусідній стілець, він сів поруч і теж попросив собі пива. Наповнивши кухоль, він ледь пристукнув його денцем до столу і півголосом промовив:

— Ваше здоров'я, Петре Петровичу!

— Спасибі! — одразу ж відгукнувся майстер.

Він зацікавився, звідки незнайомий чоловік знає його ім'я і прізвище. Той пильно подивився йому в вічі і тихо сказав:

— Не впізнаєш, куме?

Чеканюк довго вдивлявся у брезкле, з кошлатими бровами, чуже обличчя. І поступово проступили на ньому давно забуті риси: велика родимка на щоці, великі зуби, віспинки на кінчику широкого носа, вперте підборіддя, розділене западинкою. Кум Ярослав! Ярослав Граб, який одягнув у роки війни форму есесівця.

Відчувши себе впізнаним, Граб насупив брови: тихо, мовляв, нічого не питай — зараз не час і не місце розповідати, звідки і як я з'явився.

Вони ще випили, закусили і, розрахувавшись, вийшли на вулицю. Тут Граб заявив, що йому нема де ночувати і в знак старої дружби майстер Чеканюк повинен дати йому притулок. Прийшли на Першотравневу. Пробирались темними вулицями, городами і садами. Чого? Майстер уже догадувався, яким вітром його забутого кума занесло на Закарпаття. Коли зайшли в будинок, то Граб підтвердив здогади Чеканюка. Він прямо сказав, що перейшов кордон і вимагав від майстра сховати його на два-три дні, не більше. Гостинність він щедро оплачував: кинув на