Читати книгу - "Четверо в яхті"

Андрійка послали допомогти Войтекові закупити продукти. Хлопці ще раз обійшли дивне селище. В кооперативі було пусто. Продавщиця крикнула навіть з-за дверей, що нічого немає, але, зиркнувши на чуприну Войтека, яка стирчала більше, ніж завжди, витерла руки об фартух і сказала, що є манна крупа, прокляття молоді і дітей. Купили чотири кіло.

Повернувшись, вони, на превеликий подив, помітили, що яхти немає. Тільки через годину з-за повороту виринув її стрункий силует. Войтек і Андрійко захоплено дивилися, як яхта йшла прямо на них.

— Справжній корабель! — крикнув Андрійко. — Шкода тільки…

— Що, що? — промурмотів Войтек.

— Нічого.

Він хотів сказати, що яхта зачарована, та його вже навчили: краще цього не говорити, навіть жартома.

«Аталанта» причалила досить вдало. Виявилося, що блондин з чорнявою Кристиною вчили Здіся і Куцика робити повороти.

Зразу ж почали готуватися до від'їзду.

— Там! — блондин махнув рукою вліво, в напрямі великого мосту. — Там проходить головний шлях цієї країни озер. Ну, то бувайте здорові! Попутного вітру! Кристино, вилазь, бо вони ще тебе заберуть із собою!

І от почалася справжня подорож. Андрійко був дуже схвильований. Він виліз на ніс, схопився за сталевий штаг. Здісь підняв парус, човен легко нахилився, і пристань з блондином та Кристиною безшумно відскочила метрів на десять.

«Аталанта» звернула ліворуч, пішла під міст, і пристань зникла. Яка приємна подорож на парусному човні-за кожним поворотом відкриваєш щораз нові пейзажі. Яхта проскочила міст. Перед ними було озеро, вузьке, покручене, оточене густим лісом, який завдяки будиночкам і садибам скоріше нагадував парк.

Після полудня дорогу їм перегородив шлюз. Хлопці причалили до берега. Войтека відправили на розшуки наглядача шлюзу.

Чекали кілька годин на неповороткого сторожа цього водного шляху, та його витягнув з очерету тільки гудок пароплава, який прийшов з протилежного боку.

Сторож був невисокий, червононосий, у руці тримав довгу вудку. Він пропустив спочатку пароплав. Екскурсанти махали хусточками, підбадьорювали хлопців, висловлювали своє захоплення. Куцик почував себе чудово в ролі капітана і приймав ці почесті як цілком заслужені. Войтек теж почував себе на висоті: за хвилину перед цим він саме зачесався, як Фанфан Тюльпан, і тепер переможно поглядав на нечисленних дівчат на пароплавчику.

Пароплав пройшов, і хлопці, відштовхуючись од бетонованого берега, в'їхали у шлюз. Тут же за ними проскочило з дванадцять байдарочок.

Хлопці почували себе тут, немов у величезній бетонній ванні, повній до краю. Сторож ходив від човна до човна і збирав по кілька злотих платні за проїзд. Це тривало довго, і Куцик розсердився.

— Що за порядки?! — крикнув він. — Коли ви, нарешті, пропустите нас?

Червононосий сторож підійшов до яхти.

— А ви чого верещите? — спитав він задирливо. Куцик заліз на ніс «Аталанти» і став в усій своїй красі. Він був тепер на добрих дві голови вищий від червононосого. Маючи цю безсумнівну перевагу, він прочитав йому невелику гостру доповідь про чиновників і бюрократів.

— Я категорично вимагаю негайно відкрити шлюз! — закінчив він.

Маленький чоловічок, задерши червоний ніс, різко відповів: мовляв, коли захочу, тоді й відкрию, не твоє собаче діло!

Байдарочки підпливли до «Аталанти». Їх команди стали на сторону Куцика. Відчувши загальну підтримку, той ще більше розпалився. Почав навіть погрожувати. Це, звичайно, було найгірше. Сторож спокійно стояв проти яхти і майже посміхався.

А Куцик увійшов у раж. Він метушився на палубі, вимахував кулаками. І під час цього танцю він раптом помітив, що сторож якось стає вищий, а сам він, навпаки, зменшується. Хлопцеві доводилося все вище підіймати кулаки, коли він хотів переконати противника. Куди к опустив очі: метровий пояс мокрого бетону виринув з води. Куцик замовк.

Але тепер говорив сторож, який був набагато вищий від Куцика. Він посміхався над його погрозами, глузував, навіть погрожував, що назад не пропустить їх зовсім.

Куцик знітився і поліз у кабіну. Хлопці не відповідали, прагнучи якнайшвидше вибратися з цієї пастки. За хвилину вони опинилися на дні шлюзу. Поволі відчинилися чорні ворота. Байдарки випередили яхту і витягнулися ключем по сонячному шляху нового озера.

Воно справді було красивим. Високі сосни з червоними стовбурами щільними рядами оточували обидва береги, не дуже віддалені один від одного. Смуги сивуватого очерету вклинювалися в озеро метрів на сто. Виднілися величезні зелені кулі прибережних верб, а подекуди жовті плями житніх полів.

Десь через годину вітер значно стих. Хлопці були недалеко від смуги буйної зелені. Ще хвилин п'ятнадцять вітер тихо дув, а потім зовсім ущух. Шверт у скрині почав тріщати і підскакувати.

Яхта зупинилася. Навколо панувала тиша.

Мандрівники відчули голод.

— Ну що ж, хлопці, — сказав Куцик, глянувши на годинник. — Незабаром шоста. Попрацювали. Пора обідати. Ану, Войтеку, займися швертом!

На Войтека це не дуже вплинуло, і Куцикові самому довелося витягти шверт. Спустили парус, веслом підштовхнули яхту під самий берег.

— Войтеку, вилазь же! — Куцик змінив тон. — Іди оглянь незнайоме королівство. Може, яка-небудь чарівна красуня запросить нас на скромний обід.

Усі повилазили. Андрійко приєднався до Войтека. Вони пройшли кілька кроків по дну озера. Воно було грузьке, вкрите гострими черепашками.

На березі росли колючі кущі з ягодами, схожими на зеленувату малину. Войтек зупинився, зірвав одну, з'їв.

— Що ти робиш? — сказав Андрійко. — Може, вони отруйні?

— Якраз! Це ж ожина. Покуштуй!

Андрійко зірвав. Ягода була кислувата, але хлопцеві вона здалася майже чудом. Правда, в ній було багато кісточок, та Андрійко проковтнув і їх: адже і в насінні є якісь калорії.

Куцик весь час бурчав, і хлопці рушили в глиб заростей. Знайшли стежку. Досить рідкі високі сосни, гіллясті кущі ліщини і густі зарості ожини становили місцеву флору.

Відводячи руками колючі гілки, Андрійко подумав, що