Читати книгу - "Концентраційні табори в Совєтському Союзі, Андрій Микулін"

влади та компартії вони бажали ще за царського режиму і прямували до того. Совєтська влада, компартія і Росія для великоросів є одне поняття, вони рівнозначні, бо сам Ленін писав, що: «інтереси національної гордости великоросів збігаються з соціялістичними інтересами великоросійських пролетарів». Знаний російський філософ Бердяєв такими словами схарактеризував большевизм: «Большевизм, це третя форма російського імперіялізму. Большевизм, це чисто національний феномен; хто прагне знайти його глибину, той мусить відкрити його національні коріння та пояснити походження большевизму на основі російської історії». Ф. Бек і В. Годін, автори книжки «Русская чистка й получениє признаний», які перебували ув'язненими в совєтських концтаборах, на стор. 92 пишуть: «Більша частина росіян хоч і незадоволена окремими потягненнями совєтського режиму, але любить совєтську владу, як свою рідну матір і не бажає іншої». («Russian Purge and the Extraction of Confession, by F.Beck»). Тому арештовані росіяни сприймають своє засудження до концтаборів та в'язниць як самозрозумілу річ, на яку не можна ображатись, бо влада засуджує і карає їх, за їхнім переконанням, справедливо і заслужено. На компартію і совєтську владу взагалі росіяни не ображаються і не ставляться до них з ненавистю. Існуючий в Німеччині «Институт изучения СССР Национально-Трудового Союза» в своїх матеріялах пише так: «Автори мемуарів про стан громадян в СССР, як звичайно, добре розуміють моральну природу большевизму… часто недооцінюють його матеріяльні та психологічні можливості, доцільність совєтської системи… глибину і силу її впливів на людину». («Вєстник института по изучєнию истории й культуры СССР» ч. 2, Мюнхен, 1952 р., стор. 142).

В своїй книжці «Das sind die Russen», von John Fisher, автор на стор. 123 пише про росіян таке: «Для більшости росіян поліційна система є настільки нормальне явище, що вони ледве чи можуть уявити собі іншу форму суспільства». Швед Р. Ессен у своїй праці «Die Russische Gleichung» написав, що «колективізм… споконвічна російська дійсність», а далі він пише таке: «Оприччина Івана IV, охранка Миколи І та ҐПУ большевиків і Сталіна — все це є виключно і лише росіянам притаманні російські поліційні організації терору, схожі одна на одну так само, як одне яйце на інше». (R. Essen. «Die Russische Gleichung». Paul Last, Leipzig, 1943, стор. 17 та 27).

Автори названих книжок перебували довгі роки в Росії, вивчали її та на своїй шкірі «дізналися» про совєтські концтабори. Якщо їм, припустимо, можна не «вірити» через те, що вони чужинці, то те саме стверджують і самі росіяни в своїх рецензіях на згадані книжки. Росіянин проф. А. Філіпов з приводу такого твердження чужинцями пише в своїй рецензії на згадані книжки таке: «У всіх тих ствердженнях про зв'язок між большевизмом і старою дореволюційною Росією, розуміється, є деяке зерно правди: поперше, не можна заперечувати, що большевизм був підготований тим чи іншим станом дореволюційної Росії коли б було все добре в старій Росії — большевизм не міг би виникнути і, подруге, большевизм виник на ґрунті Росії, а тому не можна думати, що він нічого спільного немає ні з однією стороною російського питання; хоч не може бути неясним, що большевики свідомо, або несвідомо, рішуче відкинули багато дечого з російського минулого життя, а інше — відтворили, підкреслили і посилили, а також сполучили їх поміж собою… Дуже дивно бачити закономірність большевизму тільки в тому, що це є просте відтворення минулої російської історії. Історія не є лише повторення старого, але розвиток, еволюція, перехід до нового… Не можна заперечувати того, що запровадження соціялізму в Росії означає для неї нове психологічне життя… Що ж торкається політичної поліції при царі (а тепер при большевиках! — прим. автора), вона існувала так само, як і в інших демократичних державах… Так само і про совєтський імперіялізм який, за думкою авторів, є простим продовженням царського імперіялізму. Очевидно, що царській Росії був до революції притаманний імперіялізм. Але імперіялізм був властивий і іншим великим державам… бо завоювання взагалі є основним засобом збільшення територіяльних розмірів держави». («Вестник Иститута по изучєнию истории и культуры СССР» ч. 1, Мюнхен, 1951 р., стор. 148, 149).

З наведеного бачимо, що самі росіяни стверджують, що большевизм і Росія неподільні, політична поліція (ВЧК-ҐПУ-НКВД-МҐБ) теж від кол. царської Росії невід'ємні, а їхнє існування виправдується тими ж таки росіянами, які деклярують себе «фанатичними антибольшевиками».

Росіян арештують і ув'язнюють до концтаборів не за те, що вони принципово, психологічно, від самої природи, є противниками совєтської влади, компартії, соціялізму чи комунізму. Їх ув'язнюють як порушників державних законів совєтської влади. Лише є одна різниця: в демократичних державах людину ув'язнюють за такий доконаний державно-політичний злочин, який справді таки завдав державі велику шкоду (наприклад, шпигунство, викрадення атомової таємниці і передання її іншій, ворожій державі), а в СССР злочином вважається і політична дія, яка навіть в найменшій мірі порушує в середині держави існуючі її закони. Для росіян—Росія, компартія і совєтська влада, це їхня законна, ними створена і підтримана власність. Отже, цілком зрозуміло, що кожний росіян, який порушує всі ухвалені приписи ним же установленої влади, карається згідно з своїми законами. Немає нічого дивного і в тому, що російська компартія карає і засуджує, «винно чи невинно», власних членів, не звертаючи уваги на їхню національну приналежність. Кожний член партії в СССР є в першу чергу її членом і належить до КПСС, а не до якоїсь національности. Він мусить виконувати всі партійні приписи, інструкції та її статут і на ділі перепроваджувати в життя її програму. Тим більше, що комуністична партія СССР існує як єдина «керуюча» партія. І коли в компартії виникають якісь ухили, опозиції чи незгоди, то це є внутрішньо-партійна справа, і та чи інша партійна група, що має в середині самої партії керуюче становище, згідно з своїми приписами, може застосувати ті чи інші кари, включно до кари смерти і заслання до концтаборів членів компартії. Це є внутрішнє життя самої компартії СССР, яке не повинно мати нічого спільного з загальнодержавним життям та безпартійним населенням СССР. Колишні вожді компартії, або її інші члени, яких засуджено в СССР за ухил, не були ворогами власного большевизму, совєтської влади та компартії в Росії, або аґентами закордонних розвідок. Їх поставлено перед судом за те, що вони боролися проти ЦК ВКП(б), його вождя Сталіна, за зміну зовнішньої або внутрішньої партійної політики. Це все належить до внутрішньої боротьби в партії.

Але, всі чистки, що заторкують і російську націю, плянувалися в