Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

ваша дружина. «Вона моя тітка»,- спокійно й трохи неуважно відповідаєте ви, коли приятель питає, чи міс Мак-Віртер, бува, не ваша родичка. Дружина весь час посилає їй якісь дарунки на доказ своєї любові, а маленькі дочки без кінця плетуть для неї торбинки, подушечки й килимки на стільчик під ноги. Як весело налає вогонь у приготованій для неї кімнаті, коли вона приїздить у гості, хоч ваша дружина застібає свій корсет у нетопленій спальні! Поки вона гостює, у вашому домі чисто, святково, тепло, весело й затишно, як ніколи. Ви самі, любий мій, забуваєте поспати годинку після обіду й раптом стаєте палким аматором віста (хоч завжди програєте). А які у вас смачні обіди: щодня дичина, мальвазія й мадера, різна риба просто з Лондона. Навіть челядь на кухні має нагоду скуштувати цього достатку, бо поки там обідає огрядний візник міс Мак-Віртер, пиво чомусь стає міцніше, а цукор і чай у дитячій кімнаті (де їсть покоївка міс Мак-Віртер) і взагалі ніхто не контролює. Так воно буває чи ні? Я звертаюся до середніх прошарків суспільства. О сило небесна! Хотів би я, щоб ти послала мені стару тітку, незаміжню, з каретою, прикрашеною ромбами і накладкою ясно-брунатного кольору. Які торбинки виплітали б їй мої дочки, і як упадала б коло неї моя Джулія! О прекрасне видиво! О нездійсненна мрія шаленця!

 

Розділ X
МІС ШАРП ЗДОБУВАЄ ДРУЗІВ

 

 

Коли Ребека опинилася в такій симпатичній родині,- ми на попередніх сторінках змалювали її портрети,- вона, за її ж таки словами, визнала за свій обов’язок сподобатися своїм благодійникам і будь-що здобути їхню прихильність. Кого б не розчулило таке почуття вдячності в беззахисної сирітки! І якщо навіть тут було трохи розрахунку й самолюбства, то хто ж заперечить, що її корисливість цілком виправдана? «Я не маю нікого на світі,- міркувала ця самітна дівчина,- і можу сподіватися тільки на те, чого сама доб’юся. Коли в тієї рожевощокої дурепи Емілії, від якої я вдвічі мудріша, десять тисяч посагу і забезпечене становище, то бідна Ребека (хоч я й куди стрункіша за неї) може розраховувати лише на себе саму та на свій розум. Що ж, побачимо, чи завдяки розумові я не досягну почесного місця і чи одного чудового дня не доведу Емілії, що я справді краща за неї. Не тому, що я не люблю сердешної Емілії, ні, хто б міг ворогувати з такою безневинною, ласкавою істотою. А все ж чудесно було б діждатися того дня, коли я посяду вище за неї місце в світі. А власне, чому б і не діждатися?» Так наша романтична приятелька змальовувала собі своє майбутнє. І ми не повинні обурюватися, що постійним мешканцем її повітряних замків був чоловік. Бо про що ж мріяти дівчатам, як не про чоловіків? А хіба їхні любі матусі думають не про те саме? «Я мушу сама справлятися за матусю»,- переконувала себе Ребека, з болісною досадою згадуючи свою невдачу з Джозом Седлі.

Отож вона мудро надумала влаштуватися в родині Королевиного Кроулі зручно й надійно і з цією метою вирішила заприятелювати з усіма тими, хто міг би стати їй на заваді.

Оскільки леді Кроулі не належала до тих осіб, навіть більше, була така байдужа і безхарактерна, що з нею ніхто не рахувався у її власному домі, Ребека скоро збагнула, що можна не запобігати в неї ласки, та й, щиро кажучи, не могла б її запобігти. В розмові зі своїми ученицями вона звичайно називала міледі «бідною матусею» і хоч виявляла до неї всі ознаки холодної ввічливості, розважно звертала основну увагу на інших членів родини.

Щодо дівчаток, яких вона відразу прихилила до себе, її метод був зовсім простий. Вона не обтяжувала їхніх голівок надмірною наукою, а, навпаки, давала їм цілковиту волю самим добувати собі знання, бо ж хіба є краща освіта за самоосвіту? Старша дівчинка любила читати, і в старій бібліотеці Королевиного Кроулі було чимало творів красного письменства минулого сторіччя і англійською, і французькою мовою (їх придбав міністр Департаменту Мотузки й Сургуча, коли був уже в неласці), а що, крім Ребеки, ніхто не навідувався до книжкових полиць, вона мала змогу без будь-яких зусиль, граючись, багато чого навчити Роз Кроулі.

Так вона разом з дівчинкою прочитала немало чудових французьких та англійських книжок, серед яких варто згадати твори вченого доктора Смоллета, дотепного містера Генрі Філдінга, вишуканого й вигадливого мосьє Кребійона-молодшого, 100 яким так захоплювався наш безсмертний поет Грей, 101 і всеосяжного мосьє Вольтера. Одного разу, коли містер Кроулі поцікавився, що читає молодь, гувернантка відповіла: «Смоллета».- «Ага, Смоллета,- сказав містер Кроулі, цілком задоволений,- його історія хоч і нуднувата, але не така небезпечна, як історія містера Юма. 102 Ти ж бо читаєш історію?» - «Так»,- відповіла міс Роз, проте не пояснила, що це історія Гамфрі Клінкера. 103 Іншого разу він був прикро вражений, заставши сестру з книжкою французьких комедій, та коли гувернантка сказала, що з такого тексту легше засвоювати звороти розмовної мови, мусив погодитися з нею. Як дипломат, містер Кроулі особливо пишався своїм умінням розмовляти по-французькому (адже він усе ще був світською людиною), і щедрі компліменти, які з цього приводу казала йому гувернантка, давали йому велику приємність.

Міс Вайолет, навпаки, мала примітивніші і буйніші нахили, ніж її сестра. Вона знала всі ті кутки, де крадькома неслися кури, спритно лазила по деревах і грабувала гарненькі, поцятковані яєчка з гнізд пернатих співаків. Найбільше їй подобалось їздити на лошатах або гасати в полі, наче Камілла. 104 Її любив і батько, і всі конюхи. Вона була пестункою, але водночас і пострахом кухарки, бо знаходила банки з варенням, хоч би де вони були сховані, і нещадно їх спорожняла. З сестрою вони провадили вічні баталії. Коли міс Шарп і викривала якісь її витівки, то не йшла до леді Кроулі, яка могла б розповісти батькові або, ще гірше, містерові Кроулі, а обіцяла мовчати, якщо міс Вайолет більше не буде так робити й любитиме свою гувернантку.

З містером Кроулі Ребека завжди була чемна й слухняна. Вона просила в нього поради, коли у французькому тексті не могла зрозуміти якогось місця, хоч її мати й була француженка, і містер Кроулі чудово їй