Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon) "

Аріс

Пальці нервово вистукували по керму незнайомий ритм. На великій швидкості хлопець мчав у непроглядну ніч, усіма силами стримуючи своїх демонів. Зараз не дуже ідеальний час, щоб вони видерлися на волю, бо він їде до тієї, хто вміє маніпулювати ними. Тримати на короткому повідку та відпускати, коли їй це необхідно.

Те, що було між Арісом та Каріною не зовсім схоже на кохання. Це більше було схоже на збочення. Вони грали у пінг-понг своїм нестабільним психічним станом, по черзі передаючи право удару. Так було тоді. Рік тому.

Щиро зізнатися, Аріс думав, що так буде завжди.

Але їхній зв'язок стерся тієї ночі, коли в п'яному натовпі на нього глянули небесно-блакитні очі Софи.

Відбулося клацання. Він розділив життя на «до» та «після».

Зараз хлопець нізащо в житті не повернеться до минулого. Не тоді, коли його Софа переступила межу. Виявляється, це набагато приємніше, коли у твоїх руках дівчина плавиться подібно до гарячого парафіну. Обпалюючи кожну клітину тіла, змушуючи відчувати що ти живеш.

Вона щось нереальне. Він не заслуговує на неї. І водночас він має намір егоїстично утримувати її будь-якими силами. Вона йому потрібна. Сьогодні. Завжди.

А цей раптовий порив зустрітися з тією, хто щойно обривала його телефон, це означає лише одне: брюнет вирішив особисто поставити крапку. Спалити міст, що тягнеться з минулого життя.

У світлі фар мерехтить саморобний покажчик, і хлопець повертає на вузьку дорогу, що веде вглиб лісу.

Кілька метрів убогою дорогою і Камаро Аріса гальмує навпроти тачки, припаркованої біля самого урвища. Там, унизу, річка. Її м'яка хвиля облизувала берег, видаючи умиротворене плескання води.

Аріс дивиться через лобове скло на довгоногу брюнетку. Карина упершись стегнами об капот свого авто, дивиться у відповідь, хитро примруживши очі. На її губах грає мерзенна усмішка, від цього прокидається бажання схопити її за волосся та кинути в ту річку. Змити з лиця цю прокляту гримасу гордовитості та переваги.

Каріна думає, що вкотре перемогла, раз Аріс зараз тут? За своєю грою дівчина не помітила, що більше не має жодного впливу на колишнього хлопця.

Хлопець повільно видихає. Підносить до рота пачку цигарок. Чіпляє зубами фільтр і прикурює. Йому потрібно трохи розслабитись.

Мене чекає Соня…

Докуривши, тягнеться за пляшкою із водою. Осушивши її, викидає туди бичок і, смикнувши за ручку, штовхає плечем двері.

Виходить.

— Двічі в одну річку не ввійдеш, не благай мене… — жіночий голос співуче вимовляє слова старої пісні, сенс яких Аріс одразу ж уловлює. — Чи ввійдеш, коханий? 

Вони не раз приїжджали сюди, коли хотіли втекти від усього світу. Тоді, вони були безневинними друзями. Що ж сталося згодом? Ким припадають один одному тепер?

— Чого ти мені написала? — ховає руки до кишень й упирається об капот своєї машини. Умисно утримує відстань між ними.

— А ти, як вірний пес, одразу ж прибіг. Нічого не змінюється мій Аріс. Ти кинув свою покірну підстилку заради мене, бо усвідомлюєш наскільки це нудно. Тобі начхати на заборону ментів. Ти тут. Ти, як і раніше, мій! — на емоціях вимовляє дівчина.

— Твій монолог не надто вражає! — закидає голову вгору, намагаючись роздивитись через густі крони розсип зірок. — Де твої друзі, Карино? Навіщо тобі я?

Мовчить. Дивиться з докором та відштовхується від холодного металу. Плавно розгойдуючи стегнами, йде до парубка. Злиться від того, що не може досягти бажаної уваги.

— Я сумувала за тобою! По-справжньому! І ти теж, якщо стоїш переді мною!

Зупиняється. Стоїть майже впритул. Тонкі пальчики тягнуться до горловини футболки.

— Я прийшов сюди тільки для того, щоб особисто послати тебе до біса! — перехоплює її руку, не даючи торкнутися себе. Відчутно стискає зап'ястя, даючи зрозуміти, що він не жартує.

— А сміливості вистачить? — іронічно вимовляє, стискаючи пальчики в кулак.  — Тому, що зараз ти схожий на інваліда, що втратив сенс. Де твій вогонь?

Аріс розвертає брюнетку до себе спиною та заводить її руку за спину, сковуючи рухи. Щоб не смикалася і не дивилася на нього так. Щоб, не намагалася дістати з дна його душі бруд, яким він із задоволенням забрудниться. Забруднився б…

— Навіщо ти повернулася? У твоїй лікарні закінчилися пігулки?

— Мене визнали осудною! — викручується змією й Аріс сильніше стискає руку. — Я вирішила повернутися до рідного міста і трохи повеселитися. Але навколо всі кого я знала, стали нудними. Настя — поринула у свого «рятівника». Ти — взагалі став амебою! І, до всього іншого, придбав якусь п'явку.

Порівняння Соні з п'явкою пробиває хлопця невидимою блискавкою від верхівки до п'ят, випускаючи той самий вогонь, який так хоче відчути Карина.

У вухах у хлопця починає шуміти. Стає важко дихати. Грудна клітка перетворилася на камінь. Все тіло стало каменем. Ні. Крижаною брилою, тому-то пронизливий холод пробирається під шкіру, заморожуючи кров.

Аріс різко смикає Каріну на себе і впечатує дівчину спиною в капот. По задоволеному обличчі брюнетки розуміє, що тій зовсім не боляче. Навпаки, вона ніби тільки цього й чекала. Чекала, коли Аріс скине кайдани самоконтролю.

Її тіло пронизує тремтіння ейфорії, ніби вона щойно ковтнула таку необхідну дозу отруйного наркотику.

Ось тільки її наркотик легальний та ім'я йому — передчуття…

Тепер і вона не може зупинитися. Скуштувавши справжні емоції хлопця, Карина починає підливати олію у вогонь:

— Якщо ти мене ігноруватимеш, я підійму справу Карпа і проллю світло на ще один нюанс, який усе так ретельно приховали або по тупості не взяли до уваги. — Відкидається на капот Камаро, упираючись гострими ліктями в метал. — Тоді все закрутилося навколо Карпа та пробитого черепа Діми, а ось що трапилося з другом Діми, знаємо лише ми з тобою. — Посміхається.

— Сука! — налітає на неї. Хапає за горло, слабо стискаючи пальці. — Ти нікому не розкажеш!

— Це чому? — охоплює чоловічу кисть та починає рухатись вгору, дряпаючи нігтиками шкіру передпліччя.