Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Буду останньою, — видихнула я, а потім глибоко вдихнула. — У всьому світі ви найдорожчі та найближчі мені люди. Бачить Бог, я люблю вас безмежно. Сподіваюся, ви знаєте. — Перевівши дух, я продовжила: — Зараз у мене немає стосунків, і я цьому рада. Ви пам'ятаєте, що сталося востаннє. У мене теж є «але». Дівчата, адже не головне наявність хлопця. На мою думку, головне — взаємні почуття. Навіть не так, якось некрасиво сказала, — зробивши собі зауваження, я розсміялася, що потішило охмелілих подруг. — Важливо, щоб кохали одне одного, щоб не боялися і не чекали на зраду! У двох із нас є хлопці, а у двох немає, але почуваємось однаково нещасними. Тому я хочу, щоб ми були чесними не лише одна перед одною, а й перед собою. Що турбує? Навіть не знаю. Нічого! У мене є ви і ми на відпочинку. Цієї миті я щаслива, а далі подивимося. Одне знаю точно — з вами все під силу, будь-які перепони. За нас! — Я наповнила чарки, і ми дружно випили.

Якщо бенкет починався, коли на вулиці сутеніло, то затяглося все до глухої ночі. Випито було багато, а язики добряче запліталися. Після відповідей кожної на запитання Моллі, кілька тостів було за Джейн, парочку — за справжнє кохання Хлої та Ерні, навіть один за Алана — дизайнера інтер'єрів, який займався клубом.

Звісно ж, не обійшлося без обіймів і нескінченних п'яних освідчень один одному. Не знаю, о котрій годині ми розійшлися, напевно, правильніше буде сказати розповзлися, по наметах, але спроба записати все в щоденник провалилася. Вечір був чудовим! Щойно я дісталася подушки, то відразу провалилася в сон.