Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

- Дивись, що я знайшов, - Бреан вніс у печеру цілий кошик, наповнений гарциніями. Цей фрукт мав справді незабутній смак і часто називався «королівським». - Після сніданку мені потрібно буде злітати в західне поселення, там проявила себе невідома хвороба, жителі дуже страждають… - чоловік уважно подивився в мої очі, чекаючи на закиди, але як я могла? Адже допомога іншим – це його життя.

- Добре. Я тоді навідаюсь до рідних, якраз віднесу чайних трав та мангостан, - коханий кивнув, попрямувавши до умивальника.
Він швидко помив руки, і включився у приготування сніданку. Бреан завжди мене розумів з півслова, і всі домашні справи ми виконували разом.
Перекусили ми на кам'яному карнизі, милуючись швидкоплинною річкою трохи осторонь і квітучими схилами гір. Чоловік розповів, що за десять хвилин політу від нашої печери у родини грифонів з'явився малюк. Тепер ці горді тварини, які стали вперше батьками, облаштовують своє сімейне гніздечко.

- А ти б хотів... - я не закінчила свою фразу, але мій чоловік все зрозумів.

- Якщо боги будуть милостиві до нас, то я був би найщасливішим на цьому світі, - у драконів діти народжуються не часто, але останнім часом я відчувала, що вже готова стати матір'ю, а тепер і мій коханий підтвердив, що це бажання у нас взаємне.
Провівши Бреана в далеку дорогу, я почала збирати гостинці для своїх рідних: фрукти, трави, м'ясо. Невеликий відріз тканини для моєї сестрички, впевнена вона буде рада пошити собі нове вбрання. Так, начебто нічого не забула.
Я металася по нашому житлу, намагаючись зрозуміти що так сильно мене турбувало. Щось було не так, але я ніяк не могла розпізнати причину своїх душевних мук. Зрештою я так і не зрозуміла в чому ж справа і вирішила, що краще летіти в рідне поселення, можливо, в батьківському будинку переживання вляжуться.
Ще на підльоті мені здалося дивним, що на вулицях не видно жодного мешканця села, а опинившись біля вхідної брами, яка чомусь була розкрита навстіж, я усвідомила, що трапилося щось жахливе.
У будинок я вже вбігала, але не помітила ні усміхнену мені матінку, ні батька, зайнятого своїми насущними справами, навіть сестричка моя не поспішала отримати подарунок. І тільки обід, що згорів на печі, говорив про те, що щось дуже термінове відвернуло їх від справ. Я кинула кошик із подарунками на стіл і почала обшукувати околиці:

- Мама! Тато! Оллі! – відповіддю мені була лише глуха тиша.
Я продовжувала блукати двором, городом, а потім вибігла на вулицю, розпочавши бити в усі двері без розбору, але ніхто не поспішав мені відчиняти, хоча я відчувала, що господарі були вдома.

- Хто-небудь! Ну, хоч хтось! – розпач накрив мене з головою, і тоді я почула, як рипнула хвіртка на самій околиці нашої вулиці.
Я тієї ж миті кинулася до Мітриди, що поманила мене, чекаючи почути від тієї пояснення відсутності моїх рідних. Може батько рубав дрова і випадково завдав собі рани? А матінка з сестрою кинулися з ним у сусіднє село до знахарки.

- Іти тобі треба, Леала. Вам обом, - замість привітання промовила сусідка. - З міста з'явилися стражники і забрали твоїх рідних. Вони прийдуть за тобою. Їм потрібний твій чоловік, я чула від старости села. Солдати залишили йому листа, щоб передав тобі, - жінка сказала мені набагато більше, ніж мала.

- Спасибі вам. Я піду, - сама закрила хвіртку, щоб швидше закінчити розмову з Мітридою, щоб не викликати в неї ще більших неприємностей.

- Вони вб'ю його. Біжіть, - прошепотіла сусідка, перш ніж зникнути у власному будинку.
А я побрела до будинку старости села. Саме він мав відкрити мені страшну причину відсутності моїх рідних.

- Діду Брістоль! - Крикнула я, так і не ризикнувши увійти у відчинені навстіж ворота.
З видіння я виринула, судорожно ковтаючи повітря. Щоразу занурення було глибшим, я все більше губилася в картинках минулого, відчуваючи себе частинкою тих днів.

-Асті, - Ірміан сидів поруч, акуратно притримуючи мої заледенілі пальці.

- Я в порядку. Трохи перепочину і продовжу, - умовляла швидше саму себе, ніж свого чоловіка, а той лише похитав головою:

- Знали б боги, як я хочу зупинити тебе, - він потер перенісся, що видавало всю ступінь його переживань. - Скажи мені, якщо буде дуже важко. Давай припинимо все, добре? Я впевнений, що ми зможемо знайти й інший спосіб зупинити магічний виплеск, - шепотіли його губи, які відразу почали відігрівати мої руки.

- Я зможу, - сказала з усією впевненістю, яку зовсім не відчувала. - Просто підтримай мене, - чоловік кивнув, укладаючи мене в обійми.

- Я з тобою. Тримайся, маленька, гаразд? - О боги, як же йому важко. Я й сама не можу уявити, що я відчувала б, якби на моєму місці опинився мій Ірміан.