Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

Розділ 33. Три до одного

- Я хочу поговорити із префектом! – зараз я як ніколи була сповнена рішучості, і не піду звідси, доки не зустрінуся з тим, хто зможе мені пояснити причину затримання моїх рідних.

– У Вас призначено? - Секретар навіть не подивився в мій бік, продовжуючи щось записувати у своєму блокноті.

- Ні, але... - Чоловік зупинив мене одним рухом руки, і я слухняно замовкла.

- Дівчино, я розумію, що вам терміново, як і всім тим, хто сидить о-оон там, - він показав мені на кімнату, наповнену народом дощенту. Я важко зітхнула і попленталася займати чергу.
Опинившись однією з останніх, я з покірністю чекала, доки візитери один за одним проходили до потрібних кабінетів. Помешкання вже звільнилося на третину, і я сподівалася, що до обіду все ж таки встигну потрапити до префекта. Свята простота. Глава регіону не надто поспішав приймати до себе охочих, тому коли прийшла моя черга, замість зручного кабінету начальника мене запросили до його секретаря. Так-так, того самого, який і направив мене до черги.

- Мета візиту? – Почав він заповнювати мою анкету.

- Розмова з префектом, - не дуже хотілося видавати першому зустрічному свою проблему.

- Це зрозуміло. Я хотів би дізнатися тему розмови, - ну от, схоже мені все ж таки доведеться відкритися.

- Я Леала Стайлінг, прийшла дізнатися причину затримання моїх батьків і сестри, - подивилася прямо на чоловіка, який різко змінився в обличчі:

- То чому ви мовчали? - І стільки обурення в його слова, ніби я кожному зустрічному повинна повідомляти свої особисті дані та проблеми, які і привели мене в префектуру. - Зачекайте хвилину, я повідомлю герцогу, - не префекту? Герцогу? Тобто мені казали правду, і цей аристократ справді прибув у наше богами забуте місце? Невже й слова про мого чоловіка також були правдою?
Поки я перетравлювала почуте, секретар уже повернувся, ось тільки чоловік і не планував займати своє місце за столом, він запросив мене пройти разом із ним до кабінету префекта.

- Ваша Світлість, ось дівчина, про яку я вам говорив, - чоловік штовхнув мене ліктем, і я схилила голову перед герцогом:

- Доброго дня, Ваша Світлість, - можливо це було вільністю з мого боку, але й мовчки стояти я теж не могла.

- Вітаю, дитино. Проходь. Себастьяне, ти вільний, - секретар мовчки вклонився своєму панові і вислизнув з кабінету, залишаючи мене віч-на-віч із сильним світу цього.

- Я прийшла до префекта з приводу моєї родини, - коли мовчання стало нестерпним, я все ж таки зважилася позначити причину свого візиту до ратуші.

- Все вірно. Поки місце префекта займаю я, тож ти звернулася за адресою, - не сказати, що я була цьому рада, все ж таки вирішувати питання з місцевими начальниками простіше, ніж просити або вимагати щось у самого герцога. За неповажне звернення можна й голови позбутися, а вона мені ще ой як потрібна.

- То що там з моїми рідними? - Повторила все ж таки питання, намагаючись утримати свої тремтячі коліна.

- Вони в мене в гостях, - від несподіванки я підвела голову і зустрілася з вивчаючим поглядом чоловіка. - Твої рідні зможуть повернутися додому, але мені потрібна одна невеличка послуга, - він усміхнувся своїм словам. Дійсно, звучало дивно: герцог просить про послугу у своєї підданої.

- Яка? - Мій голос все ж таки здригнувся.

- Твій чоловік. Мені потрібна його Сила, – здається, я ахнула. Почуте вразило мене до глибини душі.

- Я не... Це ж неможливо, - ледве виштовхала з себе ці слова.

- Можливо. Просто не багато хто знайомий з ритуалом, який потрібно провести при цьому, - з повною впевненістю промовив герцог.

- Але... Це ж не моя магія. Я не можу. Можливо, є інший спосіб звільнити моїх рідних? – з надією я впала навколішки перед Його Світлістю, а той лише похитав головою:

- Завтра до півночі. Я чекаю на тебе тут, ти повинна принести його серце, - звучало, як дурний жарт, ось тільки герцог зовсім не сміявся, коли це вимовляв. - Інакше всі вони помруть, - ось так мене поставили перед вибором: життя моїх рідних проти життя Бреана. Три до одного, вибирай, Леала.

- Ваша світлість! Благаю! - Завивала я, все ще сподіваючись на те, що почуте - це лише видумки моєї запаленої свідомості.

- Опівночі. Раджу не запізнюватися, – припечатав герцог і махнув рукою, показуючи, що аудієнцію закінчено.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно