Читати книгу - "Третій фронт"

прикриті! Я відчинив їх, хотів зачинити, а потім побачив такий велетенський засув, що годі було й думати зрушити його з місця. Побіг усередину. Двері позаду заскрипіли. Перший поверх палацу мав надзвичайно високі стелі, під сім метрів, — щоб Шпиль міг вільно ходити. «Артему» цієї висоти теж вистачало. Я кинувся до сходів на другий поверх. Стрибав через три сходинки. Другий поверх мусив бути нижчий, там потворі доведеться лазити рачки, і в мене з’явиться шанс!

Я занадто рано почав думати про другий поверх: «артем», тупий-тупий, а хитрий, смикнув килимок, який укривав сходи, і я полетів шкереберть. У руки до чудовиська. Він схопив мене, і я подумав, що помирати в руках у кремлядського покидька прикро. Краще б уже мене з’їв Невидимець чи налякали до смерті чорні чаклуни! Але «артем» не вбив мене. Зареготав, стиснув, але так, щоб не розчавити. Отже, нас очікувала подорож до Москви чи радше до російського кордону. А може, йому накажуть повертатися на Донбас?

Він пішов до виходу. Ох, який же він був величезний і.потужний! Я дуже жалкував, що Кавалерідзе витрачав свій талант на цих кремлядських потвор. Були ще пам’ятники Шевченкові, але їх майже усі знищили. Ми вже вийшли, коли я почув ревіння. Десь далеко. «Артем» міг тихенько вийти й піти геть, але зупинився й заревів у відповідь. Звуки ближчали. Шпиль прокинувся й наближався! Я не став радіти, бо для мене це зовсім нічого не значило. У битві чудовиськ я міг легко загинути, — але деякі можливості все ж відкривалися.

«Артем» вийшов із двору палацу фон Шпіла. Стояв на пагорбі, ревів і бив себе в груди. Сюди ж видерся і Шпиль. Він теж ревів. Шпиля трохи хитало, він був іще під дією снодійного. Я побачив у нього в руках Даніелу. Вона перелякано мовчала. Потім помітила мене. Зробила страшне обличчя — аби могла, спалила б поглядом. Помітила, що я в таких же обставинах, як і вона. Я підморгнув їй, хотів крикнути, щоб трималася, що все буде добре, але чудовиська так закричали, що в мене аж вуха заклало. Шпиль був обурений вторгненням в його будинок. «Артем» дратувався, бо хтось смів на нього ревти.

Чудовиська стали одне напроти одного. «Артем» був вищий за Шпиля, але той був ширший у плечах, мав товстіші руки й ноги. Якщо скористатися антропологічними аналогіями, це була битва між кроманьйонцем та неандертальцем. В еволюційному масштабі мав виграти «артем», але в одному конкретному бою могло статися що завгодно. Шпиль тупнув ногою, і земля затремтіла. «Артем» зробив те саме. Відкинув мене — знав, що потім усе одно знайде, а для бою потрібна друга рука. Шпиль замислився, він не хотів розлучатися з улюбленою іграшкою. Облиш її! Інакше «артем» уб’є тебе, дурню!

«Артем» кинувся в атаку. Вони зіткнулися зі страшним ударом. Шпиль трохи поточився і почав відступати. «Артем» завдавав йому потужних ударів, а Шпиль відбивався одною рукою, другу, з Даніелою, тримав за спиною. Ще удар і ще, а потім «артем» несподівано вдарив ногою і збив Шпиля. Той покотився, але примудрився не розчавити дівчину. Здається, нарешті чудовисько второпало, що з однією рукою програє, й відпустило співачку. Не просто відпустило, а дмухнуло на неї. Потік повітря збив Даніелу з ніг, і вона покотилася геть. Шпиль відкотився в протилежний бік. Дуже вчасно, бо «артем» підстрибнув і кинувся вниз, щоб розчавити супротивника. Надзвичайно потужний, без сумніву, смертельний удар узяла на себе земля. «Артем» роздратовано заревів, а Шпиль підхопився й кинувся на нього. Обхопив, звалив із ніг, почав бити в голову. Потужні удари, скрегіт, іскри. Але «артем» перехопив кулаки Шпиля, вони зависли у страшенному напруженні, кожен хотів перетиснути супротивника, й кожному бракувало сил. «Артем» несподівано буцнув Шпиля головою. Колишній каторжник знав підступні прийоми вуличних бійок. Від удару Шпиль поточився, «артем» зміг скинути його, заліз зверху і сам почав бити. Від страшних ударів голова Шпиля мала перетворитися на порохню. Я хвилювався за контролер. Пролунав подвійний постріл із гранатометів. Гранати влучили просто в очі кремлядського чудовиська. «Артем» верещав і тер очі, з яких валив дим. Шпиль скористався кількома секундами перепочинку, коли суперник припинив бити, закрутив головою і скинув «артема». Той підхопився й кинувся в атаку. Хотів схопити Шпиля, бо ж тільки так міг вистояти проти нього, осліпнувши. Але Шпиль легко уникнув смертельних обіймів, пропустив «артема», потім розігнався, підстрибнув і вдарив товстезними ногами. Удар був такої сили, що супротивник аж покотився, злетів із верхівки пагорба і повалився схилом, ламаючи дерева. Шпиль кинувся за ним. Я знав, що доля бою вирішена. Побіг до Даніели, яка ледь стояла на ногах, геть ошелешена.

— Даніело, люба, залишайтеся тут і співайте йому! Бій триватиме максимум до вечора, а потім я зможу керувати потворою! Благаю, не сперечайтеся зі мною, бо іншого виходу немає — тільки смерть! Співайте! А потім хоч розстріляйте мене!

Я кинувся геть. Десь на схилах чулося ревіння і удари, але це вже не можна було назвати боєм. Це було побиття ворога. Ось на галявину прилетіла відірвана рука. Шпиль розірвав супротивника на шматки, заревів і переможно забив себе у груди.

Я забіг у ліс, побачив Бухгалтера й Мовчуна, що вже перезарядили свої гранатомети.

— Хлопці, за мною!

— А Даніела? — спитав Бухгалтер. З обличчя Мовчуна теж було видно, що йому не подобається ідея залишити дівчину.

— Даніела лишається до вечора! Швидше!

Я побіг у кущі. Хлопці теж. Таки довіряли мені. У полі біля підніжжя пагорбів побачили розчавлену голову. На пагорбі почувся спів. Даніела співала гімн переможцю.

— Їй треба протриматися до вечора, — прошепотів я. — Просто співати. Потім контролер приживеться, я зможу керувати Шпилем і примушу відпустити її. Але до вечора нічого не можу зробити.

— Ми б із Даніелою могли втекти! — сказав Бухгалтер.

— Від Шпиля? Та він би наздогнав нас і знищив. І нас, і Даніелу. Ти ж сам це розумієш!

Він кивнув.

— Просто не люблю залишати дівчат у біді, — пояснив.

— А ми й не залишаємо. Ми почекаємо, і все буде добре. Насолоджуйся співом.

Сиділи у кущах, слухали Даніелу, дивилися, як на полі військові збирають залишки потрощеної техніки.

— Що це за товариш був? — спитав Бухгалтер і вказав на розламану голову.

— «Артем». Його прототип — бандит часів більшовицької навали. Стояв пам'ятником у Донецькій області, на нашій території. Був у запасі. Кацапи збиралися використовувати леніних, їх же було багато. Але, дякувати Богові, майже всіх уже знищили. Довелося використовувати «артема». Він мусив убити