BooksUkraine.com » Інше » До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) 📚 - Українською

Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

189
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" автора Франческо Петрарка. Жанр книги: Інше. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 45
Перейти на сторінку:
якби поза тілом нічого мене не вабило, мої почуття давно змінилися б.

А в г у с т и н

Ти з мене глузуєш? Чи та сама душа так само привабила б тебе, якби вона мешкала в неохайному і потворному тілі?

Ф р а н ч е с к о

Не насмілююсь таке стверджувати: адже душа недоступна для зору, а вигляд тіла не розповів би мені про красу душі; але якби душа постала переді мною в своїй красі, безперечно я полюбив би її красу.

А в г у с т и н

Ти шукаєш опори в словах, бо якщо ти здатен любити тільки те, що доступне зору, зрозуміло, що кохав ти її тіло. Втім, я не заперечую, що її душа і манери теж, до певної міри, живили жар твого почуття, адже навіть саме тільки її ім’я — про що трохи згодом — неабияк розпалювало твою божевільну пристрасть. Бо, нехай в усіх душевних пристрастях, але в цій особливо, від крихітної іскри часто спалахує справжня пожежа.

Ф р а н ч е с к о

Бачу, до чого ти мене схиляєш: аби я зізнався разом з Овідієм:

Душу з тілом кохав я[99].

А в г у с т и н

Напевне, мусиш визнати все до решти: що як одне, так і інше ти кохав нерозумно й не так, як личить.

Ф р а н ч е с к о

Хіба що тортурами витягнеш з мене таке зізнання.

А в г у с т и н

Крім того, через це кохання ти вскочив у велику халепу.

Ф р а н ч е с к о

Цього не визнаю навіть під тортурами.

А в г у с т и н

Як на те, невдовзі ти з власної волі визнаєш і це, і решту, якщо тільки не пропускатимеш повз вуха мої аргументи і питання. Насамперед, скажи: пригадуєш ти своє отроцтво, чи спогади про той вік геть згасли в твоїй пам’яті під впливом нинішніх турбот?

Ф р а н ч е с к о

Ні, дитинство й отроцтво стоять перед моїм внутрішнім зором, наче вчорашній день.

А в г у с т и н

Пригадуєш, яким ти відчував на ту пору страх Божий, як багато розмірковував ти про смерть, як невідривно був прихильний до віри і чеснот?

Ф р а н ч е с к о

Звісно, я пам’ятаю і сумую про те, що з роками мої чесноти пригасли.

А в г у с т и н

Я завжди побоювався, що весняний вітер не пожаліє цього раннього цвіту, який, вцілівши, дав би в належний час дивовижні плоди.

Ф р а н ч е с к о

Ти відхилився від теми. Як це стосується предмета нашої розмови?

А в г у с т и н

Я скажу. Оберни свій внутрішній зір у власне минуле (надто, кажеш, твоя пам’ять ясна і свіжа), пробіжи поглядом весь час твого життя і пригадай, коли почалась ця переміна у твоїх звичаях.

Ф р а н ч е с к о

Ось, я в одну мить пробіг оком число і порядок прожитих років.

А в г у с т и н

І що знайшов?

Ф р а н ч е с к о

Вчення про піфагорійську літеру[100], яке мені випадало чути, не позбавлене ґрунту. Справді, коли я дістався простою стежкою, скромний і розважливий, до роздоріжжя і мені було наказано йти далі правою стежкою, я, з необережності чи впертості, повернув на ліву, і не напоумили мене промовисті вірші, які я часто перечитував підлітком:

Ось оте місце, де шлях цей на дві поділився дороги:

Та, що праворуч, веде аж до мурів великого Діта,

Це до Елісія путь нам; а та, що ліворуч, карає

й до нечестивого Тартару грішників тіні провадить[101].

Звісна річ, хоч скільки я читав це раніше, а зрозумів лише тоді, коли пізнав з досвіду. З того часу як мене понесло кривою і нечистою стежкою, я часто зі сльозами обертався назад, але вже не міг перейти на правий шлях, і ось саме тоді запанувала плутанина в моїх звичаях.

А в г у с т и н

Але в яку пору твого життя це почалось?

Ф р а н ч е с к о

У розпал юності: якщо треба, я здатен легко пригадати, скільки мені на той час було років.

А в г у с т и н

Немає потреби точно обчислювати. Скажи натомість, коли уперше твоїм очам відкрились риси тієї жінки?

Ф р а н ч е с к о

Цього я ніколи не забуду.

А в г у с т и н

Тепер співстав дати.

Ф р а н ч е с к о

Схоже, та зустріч і моє падіння стались одночасно.

А в г у с т и н

Саме про це мені йшлося. Ти, ймовірно, сторопів, і незвикле сяйво засліпило тебе; недарма кажуть: кохання починається зі збентеження. Поет, що знав природу таких явищ, так і каже:

Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,

…сідонянка Дідона[102], —

і внаслідок цього далі:

Вже запалала коханням Дідона, жар кості їй палить[103].

Хоча, як тобі добре відомо, вся ця історія казкова, природного розвитку подій дотримано в ній досконало. Але чому, збентежений зустріччю з тією жінкою, ти віддав перевагу шляху, що вів ліворуч?

Ф р а н ч е с к о

Думаю, він видавався пологим і просторим, на відміну від стрімкого і тісного правого.

А в г у с т и н

Іншими словами, ти боявся зусиль. А та славна жінка, яку ти називаєш своїм надійним провідником, чому, коли ти вагався і тремтів, чому вона не спрямувала тебе на правильний шлях, не повела, взявши за руку, як чинять зі сліпими?

Ф р а н ч е с к о

Вона це робила, наскільки мала змогу. Інакше як вона, не піддаючись на жодні умовляння, жодні лестощі і при тому зберігаючи жіночність, зуміла, наперекір своєму і моєму віку і всупереч багатьом обставинам, які мали б розтопити не тільки жіноче серце, а навіть діамант, залишитись твердою і неприступною? Воістину, ця жіноча душа навчила мене чоловічої гідності, даючи мені такі уроки сором’язливості, завдяки яким, кажучи словами Сенеки, мені не бракувало ні взірця, ні докору; а коли, нарешті, вона побачила, що я, порвавши пута, мчу долі, вона вирішила радше полишити мене, ніж за мною скотитись.

А в г у с т и н

Отже, попри недавні твої запевняння, ти іноді мав розпусні бажання. Така вже загальновідома звичка закоханих — щоб не сказати, схиблених[104], — що до них усіх можна застосувати: «хочу, не хочу, не хочу, хочу». Бо ви самі не знаєте, чого ви хочете, а чого — ні.

Ф р а н ч е с к о

Я з необачності вскочив у сильце. Але якщо свого часу я, траплялось, бажав такого, на що мене штовхали кохання і молодість, нині я знаю, до чого прагну; нині я зміцнив свою ослаблену душу. А та, про яку говоримо, вона завжди залишалася твердою в своїх намірах, завжди незмінною. І що більше я усвідомлюю ту її сталість, то більше вражаюсь; і коли раніше мене засмучувала твердість її рішення, то нині я радий і вдячний.

1 ... 31 32 33 ... 45
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)», після закриття браузера.

Подібні книжки до «До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» жанру - Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"