Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

— Твої люди? Ґрейс, це божевілля! Звідки ти цього всього набралася?

— Я розумію, як це дивно звучить, але це правда. Останню спадкоємицю королівського трону ми випустили з виду понад двадцять років тому. Тоді вона була ще зовсім дитина і одного дня безслідно щезла. Я поставила собі за мету дізнатися, що з нею трапилося. Тому і приєдналася до «Діви» — щоб розширити зону пошуку і відвідати місця, куди за інших обставин мені ніколи не потрапити.

Мені клубок підкочується до горла.

— Навіщо ти мені про це розповідаєш? І чому саме зараз?

Перед тим, як глибоко вдихнути й поглянути мені у вічі, Ґрейс нервово смикає нитку на своєму рукаві:

— Я підозрюю, що ти — остання з Родоводу. Тобто… Насправді я в цьому впевнена.

Я розкриваю рота, але не знаю, що сказати. Лише вигукую:

— Це якесь божевілля!

Ґрейс усміхається з виразом «я знаю, що кажу». Мабуть, такої реакції вона і очікувала.

— Я приєдналася до «Діви», коли мені було шістнадцять. Моя підготовка до місії Хранительки добігла кінця, і мені пощастило потрапити на борт, але твоєму батькові я ані краплі не сподобалася. Проте я з усіх сил старалася заслужити авторитет серед екіпажу, розуміючи, як важливо до них притертися. А тоді пройшла свою Ініціацію… — вона зупиняється й зітхає, — цей сучий син Адлер завжди був проникливий, пронюхував усі наші слабинки. Я заховала всі свої до єдиної, гадаючи, що розумна. Але на останнє випробування він зібрав усіх найстарших Змій, включно із Клівом, і примусив битися з ними. І ось я залишилася на кораблі — але для цього довелося місити побратимів, привселюдно принижувати їх. Всі мої попередні зусилля, аби мене прийняли до їхнього кола, зійшли нанівець, і я втратила всіх друзів. Хоча воно того вартувало — я перетворилася на Змію. Відтоді почалася моя справжня робота. Ти знаєш, якою була моя перша місія? Доглядати за тобою.

Вона дивиться на мене з ніжною усмішкою.

— Я була неймовірно зла через те, що мені доводилося панькатися із Капітанським щеням, тож мало не вирішила покинути корабель і продовжити свої пошуки деінде. Якось я тренувала тебе у боротьбі, а ти одяглася сміховинно як для такого діла, тож я наказала тобі роздягнутися до спідньої білизни і зібрати волосся геть з обличчя — якщо вже боротися, то за правилами. Саме в той день я помітила твою родимку і подивилася на тебе іншими очима. Це було так дивно — я шукала жінку, а знайшла дитя. Жодних сумнівів не було — кожен член Західної королівської родини має вроджений знак півмісяця.

Цей день я пам’ятаю. Як же мені кортіло її вразити. Мені було лише одинадцять і я не просто поважала Ґрейс — я її обожнювала. Я страшенно раділа, що батько вважав мене гідною, аби вона тренувала мене, тож ладна була роздягнутись догола чи навіть зістригти все волосся, скажи вона лиш одне слово.

Отже, наші тренування для неї були не честь, а кара? Щоб не думати про це, зосереджуюся на головній частині дивовижної історії, у якій я, імовірно, королівська кровинка Заходу.

— А ти не думала, що це якась помилка? — я запитую якомога делікатніше, адже вона так щиро розповідає. — Тобі ж відомо, хто мій батько.

— А чи знаєш ти, хто була твоя мама? — вона хапає мене за живе і добре це знає. — Хіба твій батько, сам цього не усвідомлюючи, не покохав Західну Принцесу, що зникла двадцять років тому?

— Це просто припущення, — я досі не вірю, що таке можливо, але зернятко сумніву вже впало на ґрунт.

— Цілком можливо! Однак, що я знаю напевне, що то була її остання поява на Восьмому Острові. Після цього вона зникла — і достеменно невідомо, що трапилося. Ясна річ, Хранителі не припиняли пошуків, але все, що в нас є — це чутки, що її бачили разом із чоловіком та дитиною. Це було вісімнадцять років тому. І тут ось ти — носиш на собі знак.

— Гадаєш, цей чоловік був моїм батьком? Але ж це неймовірно! Ніколи не повірю, що він коли-небудь перетнув би Західні води, не говорячи вже й про те, щоб ступити ногою на Острови.

Ґрейс ніби байдужа до моєї логіки.

— Я не вдаватиму, що маю усі відповіді. Я лише знаю, що на тобі знак. Ти походиш від Західної королівської родини.

Поки що не так легко перемогти мій скептицизм.

— А чи не надто це щасливий збіг для тебе? Розшукуєш королівську особу — і тут підвертаюсь я, якраз на обраному тобою кораблі…

Вона не зважає на мій сарказм.

— Може, для тебе це «збіг», а для мене — доля.

Я глибоко вдихаю — раз, другий.

— Припустимо, ти маєш рацію, просто припустимо, — я поспішно додаю, — що від мене вимагатиметься?

— Хранителі століттями захищали нащадків, вірячи в те, що прийде день, коли ті повернуть трон — і на Західних Островах запанує мир. — Вона помічає мій отетерілий вираз і квапливо продовжує. — Тепер це набуло для мене значно більшого значення. Ти запитала, чому я залишилася Змією? Задля тебе. Я навчила тебе всього, що знаю, пильнувала і захищала тебе. Але ти більше не дитя, Мерріан, і я пишаюся, якою жінкою ти стала. Неважливо, бажаєш ти заступити свій трон чи ні — моя відданість і моя вірність тобі незмінні. Куди б не лежав твій шлях, я завжди буду з тобою.

І вона стискає мою руку з такою любов’ю, що я мало не плачу.

Що ж їй відповісти? Це якась дурниця, здогад на здогаді — аби лише втішити мене.

А якщо вона у це свято вірить? Гадаю, що саме це й має значення.

Мій гнів розвіюється, мов вранішній туман. Попервах він і не був адресований саме їй, та й немає вже ніяких сил відштовхувати її.

Особливо після цієї обітниці відданості.

— Я щаслива, що ти тут!

— Я теж! — вона усміхається такою яскравою усмішкою, якої я давненько не бачила. — Проте, гадаю, тобі не варто про це розповідати іншим. Принаймні, допоки не буде впевненості, кому можна довіряти, а кому ні.

Не маю ані найменшого наміру переказувати комусь це безглуздя, але й не хочу її образити.

— Єдине, що ми повинні обговорити із Королем, це те, як йому допомогти.

— Гадаєш, він прислухається?

— А хіба ні?

У відповідь Ґрейс лише