Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

З годину я листала місцеві сторінки в інстаграмі майстрів татуажу. Еду подзвонив Вовк, і я нарешті змогла зосередитись на роботі. Рік щедро поділився зі мною відео-звітом розтинів і оглядів всіх загиблих дівчат. Для нього це рутина, мала б бути й для мене, та все-одно мороз пробирав по шкірі. Вживу якось було значно легше, а через відео передалось враження, наче я не те що дивилась якийсь фільм жахів, а й сама в ньому знаходилась. 

Щодо тільки однієї я сумнівалась, а інші троє дівчат дійсно мали брови та стрілочки від майстра. Акуратні, гарні. Мозок важко сприймав цю красу на їх мертвих обличчах. Очі постійно підвисали на чорно-синій полосці на їх шиях. Всі задушені, у двох кілька синців і сліди боротьби. Все… В крові – тільки алкоголь, не критична доза, скоріш так, для підняття настрою. Тобто, їхали вони з ним по своїй волі, не обпоєні, живі… Спілкувались, жартували, притискались на крутих поворотах. Хто ж знав, що це остання поїздки і вони обіймають спину монстра? 

Тепер я шукаю їх, ще живих, у профілях майстрів татуажу. Зазвичай, такі фото можна знайти в відгуках чи публікаціях про результати. 

Коли в двері чується тихий стук, я від несподіванки смикаюсь. З Едом я почувалась значно вільніше і… спокійніше? Не знаю, та зараз нерви – як натягнуті струни. 

– Привіт! – Киця з двома чашками кави і печивом на таці, мов справжня кішка, просочується крізь щілину в дверях. – Можна до тебе? 

– Звісно! А що це ти надумала? Вовк роботою не загрузив? 

– Вовк сказав, триматись біля тебе. 

– Отакої! Вирішив мені няню прислати?

– Обом. Він зараз напружений ситуацією з маньяком. Сьогодні той день, коли він… коли зазвичай знаходять жертв. Вовк з Едом та “Акулами” зараз патрулюють ліс. Обидва клуби люті на того психа. 

– Ясно… Що ще про нього чути? 

– Наче нічого нового. Несс відправили з Ріком в місто, вважають, що вона підходить під типаж. І ти теж… підходиш… – Киця важко зітхає. Так незвично бачити її засмученою і переляканою. Вона завжди такий собі згусток позитиву і життєрадісності. 

– За мене можеш не боятись. Я зможу себе захистити. Та й не думаю, що підходжу йому. Всі його жертви молодші. 

– А ти себе в бабці записала? – нарешті Киця усміхнулась!

– В цій ситуації це навіть бонусом було б! 

– Ага. Ти що, хочеш перманент собі зробити? – помітила відкриту інсту на ноуті. 

– Колись хотіла. Зараз ні. Шукаю вбивцю. Вважаю, що він може якось відноситись до макіяжу. Можливо, навіть бути майстром. 

– Ого. Цікаво! То це правда? 

– Що? 

– Що ти з поліції. 

– Ти тут одна, хто цього ще не знає? 

– Та ні. До мене просто дійшли чутки. 

– Так, я слідчий. І тому тут. 

– Круто! Це тому ти вважаєш, що зможеш себе захистити? 

– Не тільки. Від маніяків поліцейське посвідчення не панацея. 

– Так. Ти хоробра. А мені якось моторошно. Дозволиш побути з тобою? 

– Киць… Ань, ну звісно! Лишайся, скільки треба. А коли я поїду, можеш зі мною. Зіграєш подружку, якій треба мейк. 

– Домовились! – Киць з полегшенням посміхнувшись, зручно вмощується на можму дивані. Мила вона. Справжня домашня кішка. Мені з нею легше. Не відволікає, як Ед. І погане передчуття відганяє.