Читати книгу - "Посуха"

Розтиснувши кулак, Дау зробив недбалий крок назад, наче йому просто ліньки заводитися.

— Ти таке саме брехло, як і раніше, — сказав він до Фока. — Що ж, так і треба. Може, так у тебе тут з’явиться шанс поборотися.

Махнувши головою до своїх приятелів, він рушив з пабу, й вони за ним. Загальний гамір, який під час цієї перепалки притих, знову став нормальним.

Фок сів за столик. Гретчен спостерігала за ним, трішки розтуливши рота. Фок широко всміхнувся, але, ховаючи нотатник у кишеню, затримав у ній руку, поки вона не припинила труситися.

Гретчен, не вірячи власним очам, похитала головою.

— Господи! Ласкаво просимо додому. А ти молодець, — підморгнула вона. — Я ж казала, що ти єдиний маєш трохи здорового глузду.

Вона підвелася й пішла освіжити напої.

Пізніше, коли паб уже зачинявся, Фок провів її до машини. На вулиці було тихо. У світлі ліхтарів волосся Гретчен сяяло, як німб. Вони дивилися одне на одного, стоячи зовсім близько, й кожен рух був незграбний і двозначний, аж доки Гретчен, засміявшись, не поклала гарячі долоні Фокові на плечі. Потягнулася й поцілувала його у щоку, ледь зачепивши кутик рота. Фок пригорнув її, і так вони мить постояли, обійнявшись, відчуваючи гаряч одне одного у теплому нічному повітрі.

Нарешті, легенько зітхнувши, Гретчен відсторонилася, сіла в машину й, усміхнувшись і помахавши на прощання, поїхала. Фок стояв під розсипом зірок, думаючи — уявіть! — про Гранта Дау. Той наговорив багато дурниць, це безсумнівно. Але він сказав одну річ, яку Фок виловив і запам’ятав, а тепер, пригадавши, прокручував у голові, оцінюючи, наче знахідку.

«Ця сукня, мабуть, спеціально для тебе, дурню».

Повертаючись у паб, Фок усю дорогу всміхався.

* * *

Однією ногою Фок уже стояв на сходах, коли почувся голос бармена.

— На хвилиночку, друже. Якщо ви не проти.

Фок зітхнув, тримаючи руку на перилах. З тугою поглянув нагору. Зі сходового майданчика на нього дивився без жодного співчуття портрет королеви в негарній рамці. Розвернувшись, Фок подибав назад до бару. Тут уже було порожньо. Бармен провів по шинквасу ганчіркою, і в повітрі повис кислий лимонний запах очищувача.

— Вип’єте?

— Ви ж наче зачинилися? — Фок підтягнув дзиґлик і присів.

— Зачинився. Це за рахунок закладу, — бармен поставив перед Фоком пиво, а тоді налив і собі. — Вважайте це подякою.

— За що?

— Бачив я багато разів, як Грант Дау чіпляється до людей, і переважно це закінчувалося тим, що мені доводилося відмивати кров. А оскільки сьогодні такого не сталося, я можу розслабитися й випити з вами холодного пива… Девід Макмердо, — простягнув він руку.

— Будьмо, — Фок ковтнув пива, здивований, як легко воно пішло. За цей тиждень він випив уже більше, ніж зазвичай випиває за місяць. — Вибачте за оце все. Знаю, я обіцяв, що проблем не буде.

— Друже, якби всі проблеми тут вирішувалися таким чином, я був би просто щасливий, — сказав Макмердо, погладжуючи бороду. — На жаль, частіше все закінчується рукоприкладством.

— Ви давно живете в місті?

— Вже скоро десять років. Але багато хто й досі вважає мене новачком. Ти або маєш тут народитися й вирости, або назавжди будеш чужаком — здається, так міркують у Ківарі.

— Народитися й вирости теж мало, — мовив Фок з похмурою посмішкою. — І як це вас аж сюди занесло?

Макмердо помовчав. Провів язиком по зубах.

— А ви чому поїхали з Ківари?

— У пошуках кращої робота, — сухо відповів Фок.

— Що ж. Вважайте, що я теж, і не будемо про це. Хоча, — Макмердо, підморгнувши, обвів жестом порожній паб, — вам це, схоже, пішло на користь. Ваш друзяка Люк, якщо по щирості, міг би повчитися у вас поводитися з Дау. Але вже запізно, звісно.

— У них бували сутички?

— Регулярно, — сказав Макмердо. — У мене серце падало, коли один з них тут сидів, а другий заходив. Вони були як… ну, не знаю, як магніти. Сіамські близнюки. Ревниві колишні коханці. Щось таке. Не могли дати один одному спокій.

— І через що вони сварилися?

Макмердо закотив очі.

— Легше сказати, через що не сварилися. Через погоду, через крикет, через клятий колір шкарпеток. Повсякчас чіплялися один до одного. З будь-якого приводу.

— Про що йдеться? Кулачні бої?

— Іноді, — відповів Макмердо. — Кілька разів узагалі було страшно, але це вже давненько. Останні кілька років вони переважно гиркалися і сварилися. Ви не подумайте, що це такий різновид дружби. Але мені здається, їм це певною мірою подобалося. Хильнути. Спустити пару.

— Я такого ніколи не розумів.

— Я теж. Я ліпше вип’ю на самоті. Але декому подобається, — сказав він, абияк тручи шинквас, неначе санінспектор відвернувся. — На захист Дау мушу сказати, що нелегко, мабуть, піклуватися про того його дядька.

Фокові пригадалося, як Мел Дікон переплутав його з батьком.

— А що з ним, не знаєте?

— Останнім часом зовсім слабий на голову. Чи то від пиятики, чи то якась хвороба, я не знаю. Але хай що воно таке, а він став тихий. Іноді приходить, бере випити й сидить, або совається по місту з отим своїм псом, кидаючи на людей похмурі погляди, але переважно це й усе.

— Грант Дау щось не дуже схожий на сестрицю-жалібницю. Він цілі дні сидить з дядьком?

— О Боже, ні, — вишкірився Макмердо. — Він працює. То тут, то там — він і сантехнік, і будівельник. Щоб вистачало на пиво. Але це дивовижно, що з людьми робить надія на спадщину, еге ж? Подейкують, Дікон лишає йому ферму. За неї, мабуть, чимало можна отримати з тих азійських інвестиційних груп, які тут тільки й винюхують. Посуха не триватиме вічно. Напевно.

Фок зробив ковток. Цікаво. Земля Гедлерів прилягає до Діконової ферми. Фок гадки не мав, яка зараз ринкова вартість на неї, але для правильного покупця дві ділянки разом завжди цінуються вище. Це, звісно, якщо Гедлери продають свою землю. А такий сценарій зараз набагато вірогідніший, ніж коли Люк був живий і біля стерна. Фок відклав цю думку, щоб згодом добре обміркувати.

— То плітки правдиві: ви розслідуєте смерть Гедлерів? — тим часом запитав Макмердо.

— Неофіційно, — вдруге за вечір повторив Фок.

— Та ясно, — озвався Макмердо з багатозначною посмішкою. — Либонь, у наших краях так робити і справді найкраще.

— До речі, нічого не траплялося такого, про що мені варто знати?

— Маєте на увазі, чи не влаштував Люк бучу напередодні смерті? Чи не