Читати книгу - "Чортівка на виданні, Крістіна Логоша"

***

Безглуздо було шукати справжнього принца Монті у залі серед танцівників чи у супроводі симпатичних міледі. Тому я намагалась знайти затишне місце у саду, де мене ніхто не побачить. Користуватися чарівними вилами поза роботою не можна, але на що не підеш, щоб стати королевою. Озирнувшись на всі боки і переконавшись, що за мною ніхто не спостерігає, я закликала вила, які відразу засяяли в моїй руці.

– Покажіть, де справжній принц Монті, – наказала їм.

Яскравий синій вогник підвівся з кінчика зубця і, зробивши коло над моєю головою, полетів углиб саду. Я квапливо пішла за ним, віддаляючись від шумного натовпу та музики у світ нічного саду. Так далеко від палацу випадкові гості не заходили. Вогник звернув зі стежки і попрямував у ліс до невеликої галявини зі старим дубом, і просочився в кору і зник.

– І що тепер? Де мені його шукати?

Я озирнулася – нікого. Раптом наді мною хруснула гілка. Глянула вгору, а на одній із них сидів переляканий принц Монті.

— Ваша Високість, спускайтеся вниз, я вас знайшла, – промовила доброзичливим голосом.

– Мене тут немає, і я не принц, – упирався він.

– Ваша Високість, спускайтесь. Я не набиватимуся до вас у наречені, я прийшла допомогти. Я знаю, що цей мерзенний відьмак Брієр та Хрещена Фея з вами щось зробили.

Монті замовк, роздумуючи над моїми словами, і після паузи промовив:

– Ви справді хочете мені допомогти?

– Так! Я хочу відновити справедливість і покарати цих лиходіїв, але без вашої підтримки мені цього не зробити.

У кроні дерева почувся шелест, і мені під ноги впав Монті, застогнав, потираючи забиту спину і піднявся на ноги.

– Ніколи не любив дерева. Я віддаю перевагу кущам.

– Ваша Високість, я можу вас захистити. Я ж чарівниця, і моя сила не підкоряється магії фей, – почала я підводити до найголовнішого. – Необхідно, щоб ви прийняли мене до лав претенденток. Тільки так ми зможемо перемогти цих лиходіїв.

– Я не впевнений, що це вийде.

– Ви принц, ви можете!

– Все набагато складніше, люба чортівка. Але я спробую.

Здалеку пролунав жіночий крик: «Шахрай! Тримай його! Принц здригнувся і позадкував:

– Я повинен йти!

Його переповнював страх, він рвонув у хащі. Я, сподіваючись, що він прислухається до моїх слів, пішла назад. Що ближче ставав палац, то частіше траплялися копії принців Монті. Було цікаво спостерігати за цим чаклунством. Підходячи до головного входу, мене зупинив один із них:

– Міледі де В'єр. Я так хотів поговорити з вами. Де ви пропадали весь цей час?

До мене звернувся двійник принца, але його голос було важко не впізнати.

– Навіть не знаю, що вам відповісти, як і не знаю, хто ви… – вирішила я трохи поводити його за носа.

– Тоді це гарна нагода познайомитися. Принц Монті, – він галантно поцілував мою руку, і я ледве стримала посмішку, – чув про вашу красу. Вирішив поспілкуватись перед тим, як оголосити претенденток.

– Дякую, мені дуже лестить. Завжди мріяла стати частиною королівської родини.

– Тоді ви маєте шанс втілити свою мрію в реальність. Прогуляємось?

Він запропонував лікоть, я обхопила його, і ми пройшли в обхід палацу. На подив тут було безлюдно – в очікуванні оголошення списку наречених гості вже збиралися в тронному залі.

– Вам, мабуть, зараз тяжко? Така відповідальність.

– Що ви, міледі де В'єр. Я знаю, хто мені найбільше подобається, – упустив двозначну фразу Себастьян.

Я лише усміхнулася, його слова йшли в розріз із поведінкою справжнього принца Монті.

– Значить, вам не важко зробити правильний вибір.

Брієр провів мене до глухої стіни палацу, що поросла терновим кущем. Згоряючи від цікавості, не втрималася від запитання:

– Ваша Високість, куди ви мене привели?

– Це таємний прохід у палац, я хотів дещо показати.

Він направив руку на терновий кущ, і навколо його долоні засяяла червона пентаграма. З гуркотом стіна роз'їхалася, а рослинність розділилася надвоє, пропускаючи до проходу від якого вниз вели сходи.

– Мені стільки честі, Ваша Високість, що я починаю почуватися особливою, – я пішла вперед.