Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

— Вони справді можуть мене вигнати? — запитала дівчинка, відчуваючи клубок у горлі. Вона думала про Переслідувачів з Диму й Тіні, про їхні чорні безформні постаті, що з’являлися з темряви. По її потилиці пробігли холодні мурашки. — Що буде, якщо мені доведеться покинути Невермур?

— Не мели дурниць, Моґ, — бадьоро відповів Юпітер. — Цього ніколи не станеться.

Він вийшов із фойє, навіть не глянувши на неї.

Коли Морріґан лягала спати тієї ночі, гамак знову змінився, цього разу на ліжко з дерев’яною рамою, а на ніжках були вирізьблені зірки й місяці. Вона неспокійно спала і бачила сон про Випробувальний Показ. У ньому вона мовчки стояла перед Старійшинами, не в змозі нічого сказати, доки нарешті її потягнув геть Смердюк і передав Переслідувачам під свист і лемент глядачів.

Уранці її ліжко стало простим матрацом. Напевно, у «Девкаліона» ще не склалася остаточна думка про неї.

Розділ одинадцятий. Книжкове Випробування

— Такякийутебедар? — запитав Готорн, напхавши повен рот сирних тостів.

Юпітер дозволив новому другові Морріґан навідати її у готелі «Девкаліон» за умови, що він допомагатиме їй готуватися до майбутнього Книжкового Випробування. Проте досі вони нічого не вивчали, крім самого «Девкаліона». Готорну особливо сподобалися Димова зала (того дня вона була наповнена шоколадним ароматом — «щоб піднімати настрій»), Дощова кімната (незважаючи на те, що він не взяв із собою гумових чобіт і тепер його змоклі штани прилипали до колін) і театр. Насправді не сам театр, а скоріше гардеробні за кулісами. На стінах висіли ряди костюмів, і кожен з них дарував власнику особливу інтонацію і кумедну манеру ходи, від якої було складно відвикнути. Готорн ще півгодини кружляв коридорами після того, як зняв із себе костюм Золотоволоски.

Тепер вони сиділи за кутовим столиком на шумній кухні готелю «Девкаліон», наповненій галасом і криками кухарів, що поспішали виконати замовлення. На думку Морріґан, це було не найкраще місце для підготовки до іспиту, але Фен не дозволила їм обідати в бібліотеці, а перед цим Кеджері оголосив, що в їдальні сила тяжіння припинила свою дію на невизначений термін.

— Який… який у мене дар? — Морріґан знала напам’ять це жахливе запитання. — Хм, я не знаю.

Готорн кивнув, продовжуючи гучно жувати і ковтати.

— Можеш не розказувати. Багато хто з кандидатів залишає це в секреті. Так вони мають перевагу у Випробувальному Показі.

— Не через це, — швидко сказала Морріґан. — Не думаю, що він у мене є.

— Повинен бути, — сказав він, суплячись і смачно допиваючи склянку молока. — Твій наставник не може відправити тебе на змагання, якщо в тебе немає дару. Це проти правил.

Одна думка все ніяк не покидала Морріґан. Чи її дар якось пов’язаний із прокляттям? Їй дуже хотілося спитати думки Готорна про це, але вона більше не могла говорити про прокляття. Вона обіцяла Юпітеру.

— Думаю, якби він у мене був, я би про це знала. — Морріґан відкусила маленький шматочок сендвіча. Вона втратила апетит. «Мати друга хоча б на п’ять хвилин було гарно», — гірко подумала вона. Напевне, Готорн радше став би дружити з хлопчиком із мордою пса.

— Ще дізнаєшся, — знизав плечима Готорн. Він доїв останні крихти свого сендвіча і відкрив один із підручників, які Морріґан позичила з кабінету Юпітера. — Почнемо з Великої війни?

Вона підняла погляд.

— Що?

— Чи хочеш залишити її на потім, коли розберемося з нудними речами?

Морріґан намагалася говорити спокійно, щоб приховати своє здивування.

— Тобто ти… ти все ще хочеш зі мною дружити?

— Що? Ну так. Хех. — Він скорчив гримасу. Морріґан відчула, як її обличчя розпливлося в усмішці. Готорн дарував їй свою дружбу, ніби це так і має бути. Він не знав, як багато насправді це означає.

— Але ми повинні… створювати цінні союзи, і… і всі ці речі, про які говорили на Прийомі Дивообраних. — Морріґан віднесла їхні порожні тарілки до раковини, спритно ухиляючись від помічника шеф-кухаря, який пробігав повз із таріллю паруючих мідій. Вона вважала за необхідне переконатися, що Готорн усе зрозумів. — Сумніваюся, що я — цінний союз.

— Яка різниця? — зі сміхом сказав він, повертаючись до своєї книжки. Знову сівши на місце, Морріґан відчула полегшення. — Думаю, нам треба почати з Великої війни, тому що там повно крові й кишок. Перше запитання: скільки голів злетіло з плечей під час битви при Форті Скарг у Високогір’ї?

— Навіть не здогадуюсь.

Він підняв палець.

— Хитре запитання. Високо в горах не прийнято відрубувати голови в бою. Вони відрізають торси, потім вішають своїх ворогів догори ногами і трясуть, доки їхні нутрощі повипадають.

— Як мило, — сказала Морріґан.

Вільна Держава справді була зовсім інакшим місцем, ніж Республіка. Готорн потирав руки, а його очі горіли. Він тільки починав.

— Наступне запитання: якого відомого пілота Небесних Сил ворожий дракон засмажив до хрусткої скоринки під час битви під Чорними Скелями? О-ох — і запитання-бонус: яке дике плем’я, що живе у скелястих печерах, зжерло його ще теплі рештки, коли вони впали з неба?

Через тиждень Морріґан уже вдруге піднімалася довгою дорогою до Дому Праудфутів і знову боролася зі спокусою розвернутися і втекти. Уздовж алеї були висаджені голі дерева з чорними стовбурами, що робили все ще більш загрозливим. Їхні тонкі гілки на тлі блідого неба здавалися лапами павука, що готувалися схопити дівчинку.

— Хвилюєшся? — запитав Юпітер.

Морріґан промовчала і лише підняла одну брову.

— Ну так. Звісно, ти хвилюєшся. Ти повинна хвилюватися. Сьогодні такий хвилюючий день.

— Дякую. Так я почуваюся набагато краще.

— Справді?

— Ні.

Юпітер засміявся, піднімаючи погляд на клаптики сірого неба, що проглядали крізь гілля.

— Я хотів сказати, в хорошому сенсі. Твоє життя скоро зміниться, Моґ.

— Морріґан.

— Через кілька годин ти будеш на крок ближче до того, щоб отримати свій маленький золотий значок. І коли це трапиться, для тебе відкриється цілий світ.

Морріґан справді дуже хотіла б поділяти його впевненість у цьому. Вона так сильно й відчайдушно бажала знати, що зможе це зробити. Якби хоч дрібка віри Юпітера в неї була виправдана, вона б до літа завоювала Місяць і вилікувала кожну хворобу в країні.

Але це було неможливим, оскільки вона все ще не з’ясувала, чи він не божевільний.

— Письмова частина найскладніша, — сказав Юпітер. — Три запитання, яких ти не бачила раніше, цілковита тиша, нічого, крім олівця, паперу і столу. Просто добре подумай, Моґ, і відповідай чесно.

— Маєте на увазі — правильно? — запитала Морріґан, збентежившись. Здавалося, Юпітер її не почув.

— Потім буде усна частина, але через неї нема чого хвилюватися — просто невелике опитування.