Читати книгу - "Подорожі Тобі Елліса, Arachne "

Коли Тобі та його друзі підійшли до вівтаря, вони завмерли у захопленні та благоговінні. Перед ними височів величний саркофаг генерала Такахасі. Саркофаг був виконаний із чорного мармуру, його поверхні прикрашали складні різьблення та золоті інкрустації, що сяяли у світлі смолоскипів.

На кришці саркофагу вигравірували сцени з життя генерала. Його образ у обладунках, з мечем у руках, що вражає ворогів, змінювався мирнішими картинами — генерала з сім'єю та серед своїх воїнів. Кожна деталь була виконана так ретельно, що здавалося, ніби сцени оживають на очах.

Тобі підійшов ближче і помітив напис на саркофазі, виконаний стародавніми японськими ієрогліфами. Він акуратно провів пальцями по тексту, відчуваючи, як сила слів проникає у його свідомість:

"Тільки істинним нащадкам і з чистим серцем дано пізнати велич і славу віків."

За саркофагом їх поглядам відкрилася скарбниця. Кімната була заповнена незліченною кількістю золота та коштовностей. Монети, прикраси, стародавні артефакти, зброя — все це було розкладено в акуратні купи, виблискуючи у світлі смолоскипів. Серед цього багатства можна було помітити старовинні сувої та реліквії, які, здавалося, зберігали в собі вічну мудрість та силу.

Саманта (з благоговінням):

- Це просто неймовірно, - прошепотіла вона, не відриваючи погляду від скарбів. — Так багато золота та реліквій. Це все має бути безцінним.

Габріель (з подивом):

— Ніколи не бачив стільки багатства в одному місці, — він зробив крок ближче, абережно обминаючи купи золота. — Але як же це все потрапило сюди? Це не просто скарби, це історія.

Кенджі (з повагою):

— Це спадщина генерала Такахасі, — сказав він, дивлячись на саркофаг. — Він був не лише великим воїном, а й мудрим охоронцем. Тут зберігається його честь та дух.

Тобі (з почуттям гордості):

- І ми знайшли це, - сказав він, обводячи поглядом своїх друзів. — Скарби, що охороняються віками, довірені нам. Але це не лише золото. Це знання та історія, які ми повинні поважати та захищати.

Тобі підійшов ближче до саркофагу, його руки ще стискали катану. Він відчував себе частиною цієї стародавньої історії, і знання, що він нащадок Ямато, давало йому відчуття глибокого змісту та відповідальності.

Тобі (задумливо):

— Але що нам робити з цим? — тихо промовив він. — Ми знайшли скарби, але як нам використати це знання? Як вшанувати пам'ять генерала та його спадщину?

Кенджі (рішуче):

— Ми повинні зберегти це місце в таємниці та захистити його від тих, хто хоче використати його для своєї вигоди, — відповів Кенджі. — Генерал довірив нам це завдання. Ми маємо бути гідними зберігачами.

Друзі мовчки кивнули, беручи слова Кенджі. Вони розуміли, що їхня подорож тільки почалася. Вони мали не тільки розгадати загадки минулого, а й захистити це величне місце від тих, хто хотів би його знищити.

Тобі підняв катану, її свічення відбилося на стінах храму.

Тобі (з рішучістю):

— Ми будемо хранителями цього місця, — сказав він, його голос звучав упевнено та твердо. — Як і наш предок, ми захищатимемо його честь та спадщину.

Тобі глибоко зітхнув і, міцно тримаючи катану в руці, підійшов до саркофагу генерала Такахасі. Він відчував вагу історії на плечах, розумів всю відповідальність, яку накладає нього його походження. З впевненістю в очах, він повільно поклав золотий шолом на саркофаг, щоб той зайняв своє місце поряд з останками великого воїна.

Тобі:

— Я, Тобі Елліс, нащадок генерала Такахасі та нащадок Ямато, — почав він, його голос луною рознісся величним храмом. — Клянуся бути хранителем цих стародавніх реліквій і захищати їхню честь і спадщину! — Його голос зміцнів, сповнений глибокої рішучості.

Як тільки Тобі промовив ці слова, шолом і катана, що лежали на саркофазі, почали світитися. Спочатку м'яким золотим сяйвом, яке ставало все яскравішим, поки не заповнило весь храм сліпучим світлом. Друзі Тобі, що стояли поруч, прикрили очі руками, вражені неймовірним видовищем. Світло було таким інтенсивним, що здавалося, воно походить не лише від реліквій, а й від самих стін храму.

Раптом, з глибин цього світла, пролунав глибокий і давній голос, немов луна минулого:

Стародавній Голос:

- Твоя клятва прийнята, Хранитель! — Голос звучав урочисто та велично, наповнюючи простір особливим значенням. — Ти гідний нащадок великих воїнів. Нехай духи предків спрямовують тебе та охороняють. Захищай це місце та його секрети, як охороняв би їх сам генерал Такахасі.

Світло почало поступово згасати, повертаючись до своїх вихідних джерел — шолома та катани. Коли сяйво повністю зникло, храм знову поринув у звичний напівтемрява, що порушується лише світлом смолоскипів. Тобі, відчувши приплив сили та спокою, повільно опустив руки. Його серце було повне гордості та рішучості.

Саманта (із захопленням):

— Це було неймовірно, — прошепотіла вона, дивлячись на Тобі. — Твоя клятва прийнята духами. Ти справді зберігач.

Габріель (натхненно):

- Це як у легендах, - сказав він, посміхаючись. - Ти не просто знайшов скарби, Тобі. Ти став їхньою частиною.

Кенджі (з повагою):

- Тепер наше завдання - захищати це місце, - додав Кенджі, його погляд був сповнений поваги. — Генерал Такахасі довірив тобі цю місію. Ми з тобою, Тобі.

Тобі глянув на своїх друзів, і його погляд зупинився на саркофазі. Він знав, що попереду на них чекають нові випробування, але він був готовий до них. Скарби, приховані у цьому храмі, і спадщина його предків були тепер під його захистом. І він не дозволить нікому порушити їхній спокій.

Тобі (з рішучістю):

- Ми захистимо це місце та його секрети, - сказав він, твердо стискаючи катану. — На згадку про генерала та всіх, хто бився до нас. Ми не підведемо їх.