Читати книгу - "Аналітична історія України"

(І. Патриляк, альманах «Молода націяW, № 1, 2001, Київ, с. 83)

Почнемо, хіба, з примату нації над людиною. Він є природний та забезпечується співвідношенням рівнів: не люди складаються з націй, а нації з людей: не стало однієї, другої, але поки є люди – живе нація. А не стало нації з її мовою і культурою – скажімо, всіх русифіковали, то чого варті ці люди без усього, голі інтер-люмпени?

До «касти провідників» – і взагалі не слід чіплятись, бо то ж є просто «еліта нації» – поняття загально прийняте. Саме та, що відповідає у нас за провал Перших визвольних змагань, як і Других. Наша сучасна еліта складена мало не цілком, як не з колишніх секретарів райкомів, то зі секретарів комсомолу, з чого маємо й відповідні результати. За десять років створили рай на землі для чиновників, а населення так і жевріє, максимум на 40 дол./міс. Такі приведуть нас до «найвищої форми буття», як же… Але, це так – до слова.

Під цим кутом зору варто порівняти переможену Німеччину, яка на 1945 була зрівнена з землею, а вже 1955 більшість її людей і горя не знала. Бо, різні вони бувають, еліти.

Далі цитований автор цілком слушно пише, що:

Однак «вольовий націоналізм» Донцова продовжував справляти сильне враження і вплив на формування світоглядних рис у молодих оунівців. Як зауважував Лев Ребет, саме ідеологія Донцова формувала «політичне обличчя» оунівської молоді.

(теж там с. 84)

Цитований автор погоджується, що це стало, в свою чергу, джерелом натхнення для Третіх визвольних змагань 1942–1950, з їх бездоганною моральною позицією; до речі, мало не єдиною. Бо вони були заздалегідь приречені тим світом, який дещо передчасно (та як же нахабно) проголосив сам себе «вільним» (!) та робив погоду. Адже, головне, що його турбувало тоді, та це, щоби не згорів, упаси Боже, в полум’ї війни людожерський режим більшовиків – Третя Російська імперія…

Саме вони, Треті визвольні змагання, й стали досконалою практичною перевіркою ідейних позицій Дмитра Донцова. Які бездоганно витримали цей тяжкий іспит. Саме націоналізм Донцова створив зоряний час України – Треті визвольні змагання.

* * *

Але, продовжимо дещо нашу розвідку. Дорікання щодо ненависті, яка є протилежністю любові – уб’ємо за методом ad absurdum, запропонувавши простий мислений експерімент. Уявимо собі лишень дві нації, перша з яких перебуває на колоніальному статусі у другої – імперської. Вирішальне запитання буде таким: які шанси звільнитись від колоніального гноблення матиме перша нація, якщо її люди палко любитимуть (замість ненавидіти) оту другу, імперське націю? Втім, оскільки відповідь запроґрамована вже в самому запитанні, наразі її опустимо.

Однак, коли люди, спираючись на творчу й конструктивну ненавість до інших людей – нарешті звільнили себе від пут імперії – можна буває почути й заклики: от, все позаду, а тепер «давайтє дружіть» – забудемо про минуле. Підкреслимо, таке щось здатний пропагувати або іноземний аґент, або неоколоніаліст, або найправдоподібніше звичайний недоумок.

Бо, сьогодні – це сьогодні, а дружно всім потрібно жити завжди; адже на одній Землі живемо, – іншої у нас не буде.

А, щодо того «забути», то це або національна зрада, або знову ж дурство. Бо національний досвід не забувають, його свято бережуть та передають новим поколінням, в повному обсязі. Бо це саме він складає в часі історію нації.

Х. КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ІМПЕРІЇ

1. 1947. Останній совєцький голодомор

Поновна, третя російська окупація України після перемоги над Гітлером, попри депортацію мільйонів людей, – не вирішила «украінского вопроса». І. Сталін та Ґ. Жуков створили чудовий план переселення українців на Колиму, але… Дуже хутко виявилася його утопічність: совєцька влада мала сили та засоби для депортації, скажімо, мільйона людей, але була безсилою перед десятками мільйонів. Отже, вирішено було спробувати вчинити новий голодомор в Україні, який і розпочав хутко набирати силу, вже десь із лютого 1947.

Засоби, якими його започинала та роздувала московська влада – були ті самі, – випробувані, перевірені та відпрацьовані ще тоді, 1933: висмоктування із сіл України виробленого там збіжжя – почалося від самого її «звільнення» та посилювалося з року на рік, не зважаючи на те, що по війні села ніяк не були багатшими ніж тоді, 1932. У колгоспах видавали, бувало, по 100 гр. зерна на трудодень, оцінюючи заробіток на трудодень десь у 20 коп. А хліб на чорному ринку тоді коштував 200 карб. буханець, рівно удвічі більше, ніж у середньому по Росії підчас війни.

Якось прожити було би й можна, якби по селах не лютували (як тоді 1933) різні уповноважені мінзаготівлі, які мали право конфіскувати навіть урожай городини з присадибних ділянок або худобу, навіть домашні речі: все на рахунок якихось там натуральних податків.

Після війни, з її пірровою перемогою, – не вистачало всього: насіння, тягла, пального. Але, весна 1946 видалася особливо напруженою; потім була посуха. Урожайність упала до мінімальних показників, але розрахунки свідчать, що й за таких умов Україна могла би не лише прогодувати себе, але й віддати якісь помірковані побори на прокорм «старшєго брата», але… Саме в цьому – у поборах та визискові трудящих, – комуністи ніколи не знали міри.

Трошки з того, що й досі, мабуть, є «совєршєнно секрєтно».

По селах лікарі ще навесні доносять у райкоми, що 7–10 % людей (!) потребує ліжок у стаціонарі, з приводу крайнього ступеню голодного виснаження (дистрофії). При цьому кожний четвертий з доставлених до лікарні – за статистикою помирає: запізно привезли.

Виникає явище, добре знайоме нам і сьогодні, – перевищення смертності над народжуваністю. «Благополучною» для місцевості на той рік вважалася статистика 3 на 1, бо подекуди доходить і до 10 померлих на 1 народженого. Рівновага установиться тільки десь після 1950.

Надто зворушливе враження справляє, як завжди, «забота партіі і правитєльства», спеціально щодо голодуючих. «Пєрвий» у Вінницькій області, досить урожайній та самодостатній, такий собі Стахурскій, розсилає по райкомах інструкцію (власного виробу):

В Гайсинському районі 16 квітня 1947 року в прокуратурі виникла справа по обвинуваченню громадянки с. Карбовки, Г. А., у людожерстві. Період весни відкриває ще більші можливості по знаходженню додаткових ресурсів харчування, а саме: збирання зелені, пригодної для споживання, виготовлення муки з пирію, рогози, улов риби в ставках.

Завдання партійних орґанізацій використати всі ці багаті резерви, щоб покращити харчування тих сімей, які терплять особливу