Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

62

Три ґліфи

«Тьма стає палацом. Нехай же владарює! Нехай же владарює». — Дата отримання зразка: какева, 1173, за 22 секунди до смерті. Досліджувався темноокий селай невідомої професії.

— Гадаєш, вона зможе нас урятувати? — запитав нахмурений Моаш, глянувши на молитву, яку командир пов’язав собі на праве плече.

Каладін відвів очі. Він стояв у парадній стійці, а Садеасові солдати тим часом перетинали настил. Тепер, коли він почав працювати, прохолодне весняне повітря бадьорило його. У ясному небі не було ні хмаринки, і буревартівники запевняли, що жодної стихії не очікується.

Пов’язана йому на руку молитва була нехитра: усього три ґліфи — «вітер», «захист», «коханий». Її адресували Джезерезе — Прародителю бур, — щоби той захищав близьких і друзів. Такій прямолінійності надавала перевагу його мати. Попри всю свою іронічність і вишуканість, щоразу, коли Гесіна плела чи писала молитву, вона виходила щира та проста. А тому, надягши її зараз, він мимоволі згадав про матусю.

— Повірити не можу, що ти виклав за неї чималі гроші, — не вгавав Моаш. — Бо якщо й існують Вісники, котрі наглядають за людством, то до мостонавідників їм байдуже.

— Гадаю, останнім часом на мене просто нахлинула ностальгія.

Сама молитва, напевно, і справді була ні до чого, проте віднедавна в нього з’явилися причини частіше задумуватись про релігію. Для багатьох рабів невільницьке життя практично унеможливлювало віру в те, що хтось або щось спостерігає за ними. Однак чимало мостонавідників у неволі, навпаки, ставали побожніші. Такі подібні групи, а реакції — протилежні. Чи означало це, що перші з них дурнуваті, а другі — бездушні, а чи вказувало на дещо зовсім інше?

— Як не крути, а нас уколошкають, — долинув ззаду голос Дрегі. — От і вся історія.

Мостонавідники вимотались. Каладіна та його команду таки примусили спуститися в провалля вночі. Гашал виставила суворі вимоги, вимагаючи збільшення кількості трофеїв. Щоб виконати нову норму, довелося відмовитись від тренування й зайнятися мародерством.

А відтак сьогодні вранці їх підняли по тривозі для участі в мостовій вилазці після якихось трьох годин сну. Стоячи в строю, ті клювали носом, а вони ж іще навіть не добулися до оспорюваного плато.

— Ну й нехай, — тихо озвався Шрамм з іншого краю шеренги. — Хочуть нашої смерті? Що ж, я не з лякливих. Ми їм покажемо, що таке доблесть. Нехай собі ховаються за нашими мостами та спинами, доки ми атакуємо.

— І яка ж у цьому звитяга? — заперечив Моаш. — Давайте краще нападемо на солдатів. Просто зараз.

— На своїх? — запитав Сиґзіл, повернувши своє темношкіре обличчя й окинувши поглядом стрій.

— Атож, — підтвердив Моаш, так само дивлячись перед собою. — Нам кінець у будь-якому разі. То чому б не прихопити з собою кількох із них? Накинутись на — поглинь його Геєна — Садеаса? Його варта на таке не очікує, і я ладен закластися, що в нас би вийшло звалити декого з ніг і вирвати списи, а тоді винищувати світлооких, аж доки ті нас не переб’ють.

Кілька мостонавідників схвально забурмотіли, а солдати й далі перетинали настил.

— Ні, — заперечив командир. — Це нічого не дасть. З нами покінчать іще до того, як ми встигнемо завдати Садеасу хоча б мінімальних незручностей.

Моаш сплюнув.

— Ну а цим — чого ми досягнемо? Поглинь тебе Геєна, Каладіне. У мене таке відчуття, наче я вже теліпаюсь на шибениці.

— У мене є план, — промовив той.

Він чекав на скептичні зауваження, бо інші його плани не справдилися.

Але нарікань ні в кого не виникло.

— Ну-ну, — буркнув Моаш. — І в чому ж він полягає?

— Сьогодні побачите, — відказав командир. — Якщо він спрацює, це дасть нам змогу виграти час. А коли нічого не вийде — тоді я покійник, — він обернувся й окинув поглядом низку облич. — У такому разі Тефт має наказ очолити вашу спробу втекти цієї ж ночі. Ви не готові до неї, але так хоча б отримаєте шанс.

Це звучало все ж краще, ніж накинутися на Садеаса, коли той перетинатиме міст.

Каладінові люди закивали, і навіть Моаш, здавалось, заспокоївся. Хоч яким незгідливим той був на початку, проте став не менш відданим, аніж решта. Гаряча голова, він таки виявився й найкращим списником.

Верхи на чалому жеребці до них наближався Садеас у своїй червоній Сколкозбруї та шоломі з піднятим забралом. Доля розпорядилася так, що той перетинав настил Каладіна, хоча — як і завжди — мав вибір з двадцяти аналогічних. У бік обслуги він навіть не глянув.

— Перешикуватися й переправитись! — звелів командир, щойно Садеас перетнув провалля. Мостонавідники пройшли по настилу, і Каладін звелів їм втягнути його за собою, а тоді піднімати.

Тепер міст здавався навіть важчим, ніж раніше. Обслуга перейшла на рись, огинаючи армійську колону й поспішаючи добутися до наступної прірви. Удалині позад них показалася ще одна армія — в синьому, — яка просувалася вслід, долаючи розколини за допомогою інших Садеасових команд. Скидалося на те, що Далінар Холін відмовився від своїх громіздких гужових настилів і тепер вдавався до послуг мостонавідної обслуги союзника. От тобі й «честь» і небажання жертвувати їхніми життями.

У своєму капшуку Каладін тримав чимало заряджених сфер, які роздобув у міняйл, заплативши за них більше, але тьмяними. Таке марнотратство бісило його, але він потребував Буресвітла.

Вони швидко дісталися наступної прірви, котра — як повідомив йому Матал, благовірний Гашал — мала виявитись передостанньою. Солдати заходилися розминатись і перевіряти спорядження, а в повітря довкола них почали здійматися спрени очікування, схожі на невеличкі вимпели.

Встановивши настил, обслуга повідходила осторонь. Каладін помітив Лопена й мовчазного Даббіда, які наближалися з ношами, навантаженими бурдюками води та бинтами. Щоби компенсувати відсутність руки, гердазієць причепив свою ношу за гак у себе на поясі. За мить вони вже маневрували між членів Четвертого мосту, напуваючи їх.

Поминаючи командира, Лопен кивнув на велику опуклість по центру нош — мішок з обладунками.

— Коли тобі це знадобиться? — тихенько запитав він, опустивши свій вантаж і простягаючи командиру бурдюк.

— Перед тим, як ми вирушимо на штурм, — відповів Каладін. — Молодчина, Лопене.

Той підморгнув.

— Від однорукого гердазійця все