Читати книгу - "Воно"

На цьому місці я вимкнув диктофон і спитав:

— Як це могло статися? Ви хочете сказати, що не знали, що там відбувалося, або знали, але вирішили не зважати, чи що?

Підборіддя Тороґуда опустилося до верхнього ґудзика на поплямованій їжею сорочці, брови зсунулися. Він довго-довго мовчав. Надворі стояла зима, і я чув, нехай і дуже слабко, зойки та сміх дітей, що каталися з гірки в МакКаррон-парку. Тиша в маленькій, захаращеній, пропахлій ліками кімнаті Тороґуда тягнулася так довго, що я вже збирався повторити запитання, коли він відповів:

— Знали. Але це не мало значення. Це була своєрідна політика. Ага, щось типу того. Типу міського управління. Тож краще дати тим, хто розуміється на політиці, займатися політикою, а тим, хто знається на міському управлінні, — управлінням. А такі речі краще робляться, якщо в них не вмішується робочий народ.

— То, може, ви насправді говорите про фатум, але боїтеся зізнатися про це вголос? — зненацька спитав я. Питання просто вискочило з мене, і, звісно ж, я не сподівався, що Тороґуд, будучи тупуватим, старим та неосвіченим, відповість на нього… Проте я не здивувався, коли він це зробив.

— Ага, — промовив він. — Мабуть.

Тож поки чоловіки за шинквасом собі балакали про погоду, Еру рубав. Стаґлі Ґреньє нарешті дістав свого «хвать-пістоля». Сокира саме летіла вниз, аби відтяти ще шматочок від Едді Юнга, який уже й так був розчленований. Куля, якою стрелив Ґреньє, втрапила в лезо сокири, висікла іскру й зі свистом кудись зрикошетила.

Ель Катук звівся на ноги й почав задкувати. Він усе ще тримав у руках колоду, з якої здавав карти, а карти сипалися знизу колоди й падали додолу. Клод рушив до нього. Ель Катук простягнув руки. Стаґлі Ґреньє стрельнув ще раз, однак схибив ярдів на десять.

— Клоде, стривай, — промовив Ель Катук. Тороґуд сказав, що скидалось на те, наче Катук намагався посміхнутися. — Мене з ними не було. Я в це ніяким боком не влізав.

Еру лиш загарчав.

— Я був у Міллінокеті, — сказав Ель Катук, і його голос зірвався на крик. — Я був у Міллінокеті, присягаюся іменем матері! Спитай кого завгодно, якщо мені не віриииииш..

Клод замахнувся закривавленою сокирою, і Ель Катук пожбурив залишки колоди йому в обличчя. Сокира зі свистом опустилася. Ель Катук пригнувся. Лезо вгрузло в дерев’яні дошки, якими була обшита задня стіна «Срібного долара». Ель Катук спробував утекти. Клод висмикнув сокиру й устромив держака між кісточки Раундса. Ель Катук гепнувся на підлогу. Стаґлі Ґреньє знову вистрелив в Еру — цього разу йому більше пощастило. Він хотів поцілити в голову оскаженілого лісоруба, та куля влучила Еру в м’ясисте стегно.

Тим часом Ель Катук повз до дверей, перебираючи ногами й руками; волосся звисало йому на обличчя. Гарчачи й белькочучи, Еру ще раз махнув сокирою, і наступної миті відрубана голова Ель Катука вже котилася всипаною тирсою підлогою, а з-поміж зубів у нього чудернацько стирчав язик. Голова стукнулася об ногу лісоруба на ім’я Варні, котрий мало не весь день провів у «Доларі» й доти вже так по-королівському налигався, що не розумів, на морі він чи на землі. Варні буцнув чоботом ту голову, навіть не глянувши, що то було, і крикнув Джоунсі, щоб той приніс йому ще одне пиво.

Ель Катук проповз іще три фути, поливаючи свій шлях кров’ю, що під високим тиском била з обрубка його шиї, а тоді тіло усвідомило смерть, впало й завмерло. Тож полишився сам Стаґлі. Еру розвернувся до нього, та Стаґлі забіг до вбиральні й замкнувся.

Ревучи й викрикуючи нісенітниці, Еру розрубав двері; з підборіддя в нього котилася слина. Він ступив досередини, та, хоча у вогкому закутку й не було вікон, Стаґлі щез. Еру завмер на мить, — голова опущена, потужні руки вимащені й заляпані кров’ю, — а потім заволав і відкинув перекриття з трьома дірками. І саме вчасно, аби побачити, як під щербатою дошкою, прибитою знизу туалетної стіни, зникають чоботи Стаґлі. Весь у лайні, Стаґлі Ґреньє біг Іксчейндж-стрит і волав, що його вбивають. Він пережив ту різницьку вечірку в «Срібному доларі», — власне, єдиний, хто пережив, — однак наслухавшись за три наступні місяці жартів про те, як саме йому вдалося порятуватися, він назавжди полишив Деррі та його околиці.

Еру вийшов з убиральні й став там, важко дихаючи, наче бик після ривка: весь закривавлений, голова опущена, сокира в міцно стиснутих руках.

— Закрий двері, Клоде, бо та діра смердить, аж у носі крутить, — сказав Тороґуд.

Клод кинув сокиру й зробив, як просили. Він копнув геть одну з відрубаних ніг Кінга й пішов до столу з розкиданими по ньому картами, за яким кілька хвилин тому сиділи його жертви. А потім він просто сів та поклав голову на руки. Розмови й пиятика в барі спокійно точилися далі. За п’ять хвилин по тому в бар почали заходити нові люди, а з ними з’явилися й три помічники шерифа (головним був батько Лола Мейкена, і коли він побачив те місиво, в нього стався серцевий напад, і його довелося забрати до кабінету лікаря Шратта). Вони вивели Клода Еру з бару. Він поводився сумирно й скидався на сновиду.

Того вечора всі бари на Іксчейндж та Бейер-стрит роїлися й гуділи від новин про побоїще. Почав роздуватися праведний, п’яного ґатунку гнів, і коли закрилися бари, більш ніж сімдесят чоловіків рушили до центру міста, де стояв будинок суду. У них були ліхтарі й смолоскипи. Хтось мав із собою рушниці, хтось — сокири, хтось — багри з кондаками.

Шериф округу мав прибути з Бенгора на обідньому диліжансі лише наступного дня, а Ґус Мейкен лежав у лікаря Шратта з серцевим нападом. Двійко помічників шерифа, котрі різалися в крибідж[715] у його офісі, почули галас і швиденько забралися звідти. П’яниці увірвалися туди та витягли Клода Еру з його камери. Він майже нічого не сказав — вигляд він мав очманілий, приголомшений.

Вони взяли Еру на плечі, наче уславленого футболіста, й понесли його до Канал-стрит, а там повісили на старому в’язі над самісіньким Каналом. «Він був такий отетерілий, що ногами хвицнув разів зо два, й по всьому», — сказав Еґберт Тороґуд. Якщо вірити записам, у цій частині Мейну те лінчування було єдиним за всі роки. Мабуть, зайве казати, що в «Деррі Ньюз» про нього й не згадали. Серед лінчувальників було багато з тих, хто спокійно собі пиячив, поки Еру займався своїми