Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

Як ти знаєш, наступного року «Дедбітс» святкує пятдесяту річницю гурту...

Страйк гадки не мав про це. Свого батька — Джонні Рокбі, соліста гурту «Дедбітс» — він бачив двічі за життя. Все, що він про батька знав, походило або від мами Леди — жінки, з якою співак необачно прижив дитину десь у кутку на вечірці в Нью-Йорку,— або з газет.

Як ти знаєш, наступного року «Дедбітс» святкують п’ятдесяту річницю гурту, і (це суперконфіденційно) 24 травня вони випустять альбом-сюрприз. Ми (родини) влаштовуємо для них велику вечірку з цієї нагоди в Спенсер-Гаузі. Братуню, ми всі, особливо татко, будемо страшенно раді тебе бачити. Габі придумала зробити спільне фото з усіма дітьми разом і подарувати йому. Це буде перше таке фото, одразу в рамці, сюрприз. Щоб усі разом. Не вистачає тільки тебе. Будь ласка, брате.

Страйк двічі перечитав повідомлення, а тоді закрив, не написавши відповіді. Есемеска від Ільзи була значно коротша.

У Робін сьогодні день народження, мудило.

12

І солодко лестив їй спокуситель;

Щоб зір принадити, він їй дари підніс, Та осоружні їй дари й даритель, Хвала із вуст його і сам хвалитель.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

На зустріч до агенції ведучий прийшов з дружиною. Пара зручно влаштувалася в кабінеті й не поспішала йти. Жінка привезла Робін нову теорію, натхненну останньою поштівкою, що прибула до офісу телестудії. Це була вже п’ята листівка з репродукцією картини і третя, придбана в крамниці Національної портретної галереї, тож дружина ведучого згадала про його колишню подружку, яка вчилася в школі мистецтв. Де тепер ця жінка, ведучий не знає, але чом би її не пошукати?

На думку Робін, колишня подружка навряд чи стала б надсилати анонімні поштівки, щоб відновити втрачене кохання,— адже існують соціальні мережі, й відомо, де ведучого шукати,— але тактовно погодилася, що цю версію варто розглянути, і записала все, що ведучий зміг пригадати про колишню кохану. Далі Робін перелічила всі заходи, яких агенція вживає, щоб вистежити адресанта поштівок, і запевнила пару, що детективи і надалі стежитимуть за будинком на той раз, якщо Листоноша знову з’явиться особисто.

Ведучий був дрібної статури, з рудувато-каштановим волоссям, темними очима й оманливо вибачливим виглядом. Дружина, худа жінка, помітно вища за чоловіка, явно злякалася через нічні поштівки та дратувалася через те, що чоловік посміюється — мовляв, він усього лише читає прогноз погоди, врешті-решт, не кінозірка якась... але Хтозна, на що ще здатна ця жінка?

— Або чоловік,— нагадала йому дружина.— Ми ж не маємо певності, що це жінка!

— Справді, не маємо,— погодився чоловік, і його усмішка повільно згасла.

Коли пара нарешті пішла, пройшовши повз Пат, яка стоїчно клацала по клавіатурі, Робін повернулася до кабінету та ще раз роздивилася останню листівку. На ній було зображено портрет чоловіка в костюмі дев’ятнадцятого сторіччя з високим коміром. «Джеймс Даффілд Гардинг». Робін про такого й не чула. Вона глянула на зворот поштівки. Там були друковані слова:

ВІН ЗАВЖДИ МЕНІ СХОЖИЙ НА ТЕБЕ

Робін знову перевернула поштівку. Сумирний чоловік з бакенбардами справді був схожий на ведучого.

Вона позіхнула й аж здивувалася. Більшу частину дня Робін розбирала папери, підписувала чеки й переробляла графік на наступні два тижні, бо Моррис попросив вихідний у суботу — його трирічна донька мала виступати в балеті. Глянувши на годинник, Робін побачила, що вже п’ята година. Відганяючи кепський гумор, якому цілий день не давала волі робота, вона відклала папку зі справою Листоноші й увімкнула телефон. За кілька секунд він задзвонив: Страйк.

— Алло,— відповіла Робін, стараючись, щоб голос не звучав ображено, бо за минулі години вже стало зрозуміло, що Страйк знову забув про її день народження.

— З днем народження,— сказав він, а на фоні Робін почула гуркіт поїзда.

— Дякую.

— Дещо маю для тебе, але в найближчу годину ще не доїду, я тільки сів на поїзд з Амершема.

«Дулю з маком ти маєш,— подумала Робін.— Ти забув. Просто купиш квіти дорогою до офісу».

Робін була певна, що Страйкові нагадала Ільза, бо вона дзвонила Робін перед тим, як прийшли клієнти, і сказала, що запізниться на святкування. Також вона непереконливо буденним тоном спитала, що їй подарував Страйк, а Робін чесно відповіла, що нічого.

— Дуже мило, дякую,— сказала тепер Страйкові Робін,— але я вже йду. Ми сьогодні святкуємо.

— А,— озвався Страйк.— Точно. Вибач... не міг нічого вдіяти, треба було їхати сюди до Ґупти.

— Можеш просто лишити їх в офісі,— сказала Робін.

— Угу,— відповів Страйк, і Робін відзначила, що слово «їх» він не спробував оспорити. Точно привезе квіти.

— Хай там що,— повідомив Страйк,— маю новину. Джордж Лейборн добув нам справу Бамборо.

— О, це чудово! — мимоволі загорілася Робін.

— Ще б пак! Занесе її нам завтра зранку.

— А що Ґупта? — спитала Робін, сідаючи на свій бік подвійного столу, який замінив старий Страйків.

— Цікаво, особливо те, що він розповів про саму Марго,— відповів Страйк; голос звучав ніби здалеку — мабуть, поїзд увійшов до тунелю.

Робін щільніше притиснула мобільний до вуха та спитала:

— В якому сенсі?

— Навіть не знаю,— відповів далекий Страйк.— За тим старим фото я б не здогадався, що вона була полум’яною феміністкою. Я не уявляв, що вона мала яскраву особистість — і