Читати книгу - "Обери мене, Zhelizna"

— Не дай мені зробити помилку. 

Я тримаюся за його плечі, не маючи більше сил боротися з собою. Мої руки вчіплюються в його сорочку, наче це єдине, що тримає мене на поверхні. Сльози течуть без зупину, і мені здається, що цей момент розтягнувся на вічність. Я більше не можу стримувати цей біль, і він пронизує мене наскрізь.

— Кохаю тебе, — шепоче Дан знову, і ці слова розривають мене ще більше. Я знаю, що ми більше не можемо бути разом. Він стоїть на порозі іншого життя, але його слова і його дотики змушують мене повірити в те, що ще є надія. 

Але чи є? Чи це лише залишки того, що колись було між нами?

— Дан, прошу…

— Будь-що, Венеро. Я готовий зробити все для тебе. 

— Тоді йти. Відпусти мене і йди своїм шляхом, — Дан завмирає. 

Я нарешті знаходжу в собі сили відсторонитися, виплутатися з його обіймів, які стали нестерпними. Усі емоції, які бушували всередині, тепер перетворюються на важкий клубок у грудях. Я тремчу, але мої руки, нарешті, звільняються від нього. Я роблю крок назад, намагаючись зібрати себе докупи, хоча кожен рух дається неймовірно важко.

Дан стоїть переді мною, все ще намагаючись щось сказати, але я швидко простягаю руку і забираю з його пальців те злощасне запрошення. Його присутність тисне на мене, кожен погляд – це біль, але я знаю, що повинна подивитися йому в обличчя. Мої пальці тремтять, коли я відкриваю святкову листівку і бачу дату весілля. Імена молодих, ім’я Дана поруч з нею – це остаточне підтвердження того, що нашої історії більше немає.

Я читаю ці ініціали, і відчуття розчарування поглинає мене з головою. Це наче холодний душ, реальність, яка б’є по мені сильніше, ніж будь-які слова. Моя спроба усміхнутися виглядає жалюгідно: куточки губ здригаються, але я намагаюся змусити себе зібратися. Внутрішньо я розбита, але мені потрібно піти звідси гідно.

— Будь щасливий, — вимовляю я тихо, намагаючись зберегти спокій у голосі. Ці слова, які мали б бути простими, стають найважчими в моєму житті. 

Я не чекаю відповіді, бо знаю, що не зможу витримати більше. Відвертаюся спиною до Дана, намагаючись не показати сліз, які знову підступають до очей. Притискаю запрошення до грудей, ніби це останнє, що тримає мене в реальності, і роблю крок уперед, відходячи від нього. З кожним кроком серце стає важчим, але я знаю, що це кінець. 

Кінець нашої історії, кінець тих надій, які я ще носила в собі.