Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

Або взяти хоча б рідне місто...

Вест, навіть із заплющеними очима, зміг би намалювати, точно витримуючи масштаб, схему району в якому народився і виріс, впевнено відзначаючи на ній батьківську хату; школу, де провчився до сьомого класу; гастроном; літній стадіон; кінотеатр; спорткомплекс і т.д. — чітко утримуючи замість підказки в розумі супутникові фотографії виду міста зверху. Але як тільки він намагався наблизити зображення окремих об'єктів, їхні обриси каламутніли і розпливалися, не залишаючи після себе в пам'яті жодної особливої, характерної лише для них деталі… Наприклад, якого кольору огорожа стадіону?

Так, наче Вест ніколи раніше не бачив їх зблизька.

Вилежуючись у реанімації і нудьгуючи від неробства, мічман звернув увагу, що всі події пов'язані зі службою та війною він пам'ятає детально, з масою барвистих подробиць та емоцій, а життя «до» постає перед очима виключно у вигляді друкованих рядків… або — фотографій та кінокадрів. Останніх, до речі, надзвичайно мало, та й ті більше нагадували колаж, складений його власною підсвідомістю з побачених у різний час художніх та документальних фільмів.

При черговому лікарському обході Климук доповів консиліуму, про помічену ним невідповідність у своїй пам'яті, чим викликав розгубленість у групі військових медиків, нервове перешіптування і запевнення штатного психолога, що це наслідки важкої контузії і з часом все минеться... Треба тільки запастися терпінням.

А ще за кілька днів йому було зачитано наказ про нагородження, і різні несуттєві дурниці самі собою вилетіли з голови новоспеченого Героя Імперії. І лише потрапивши до рідного міста, мічман знову згадав про ті дивні відчуття. Особливо тепер коли, йдучи знайомими з дитинства вулицями, він геть нічого навколо не впізнавав.

Звичайно, минуло досить багато років, і обличчя містечка могло кардинально змінитися. Щось побудували, щось знесли... Інакше пофарбували фасади, вивісили інші рекламні щити. Одні дерева виросли, інші — засохли і їх зрубали… Але загальний вигляд за десять років не міг так різко стати іншим! Щоб геть нічогісінько не зринуло в пам’яті. Жоден спогад, якась, лише йому відома історія чи випадок. Ба навіть більше — усе навколо викликало стійке відчуття чужого, побаченого старшим мічманом уперше в житті...