BooksUkraine.com » Бойовики » Останній дон 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній дон"

201
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Останній дон" автора Маріо Пьюзо. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 153
Перейти на сторінку:
class="p1">Як на лихо, ніхто ніколи не міг дійти висновку, чи він іронізує, а чи говорить те, що думає. Жоден з тих вибриків ніколи не з'являвся в його романах, отже читання його творів не давало ніякого ключа для розуміння.

Та коли Клавдія разом з Вейлом працювала над сценарієм за його найпопулярнішим романом, між ними встановились довірливі взаємини. Учнем він виявився добрим, виявляючи їй усіляку повагу, вона ж високо цінувала його трохи уїдливі дотепи, його поважне трактування соціальних проблем. Клавдію вразило його недбале ставлення до грошей у практичному житті, поєднане із стурбованістю абстрактними капіталами, цілковита необізнаність із пружинами влади, надто в Голлівуді. Вони настільки добре порозумілися, що якось вона попросила Вейла прочитати її роман. Їй було приємно, що наступного дня він прийшов на студію з нотатками про прочитане.

Той роман, нарешті, видали з огляду на її успіхи як сценариста й завдяки викручуванню рук з боку її агента Мело Стюарта. З'явилось потім кілька оглядових рецензій із стриманою похвалою, ще кілька насмішкуватих тільки тому, що вона була відома як сценарист. Одначе Клавдії її книжка ще досі подобалась. Попиту на неї не було, і ніхто не поспішав укладати контракт на екранізацію. Але друком книжка вийшла. Один примірник вона надписала Вейлові: «Найвидатнішому живому романістові Америки». Хоч би якийсь із того пожиток.

— Ти дуже щаслива дівчина,— почав Вейл.— Ти не автор романів, ти — сценарист. Ти ніколи не станеш романістом. — Відтак без злоби і без глуму він цілих тридцять хвилин намагався оббілувати її роман до голої суті й довести, що це просто нісенітниця, що там відсутня композиція, жодної глибини, ніякої послідовності характерів, і навіть діалоги, її коронна стихія, нашпиговані безпричинними дотепами. Брутальна розправа, але вчинена з такою силою логіки, що Клавдія була змушена визнати слушність Вейлових аргументів.

Закінчив Вейл фразою, що, ж на нього, мала правити за вираз зичливості:

— Для вісімнадцятирічної жінки це дуже хороша книжка. Всі щойно згадані вади вдається поправити досвідом, що приходить тільки з роками. Та одне тобі ніколи не виправити. Ти не володієш стилем.

Уже на це Клавдія, хоч і визнала власну поразку, образилась. Дехто з рецензентів хвалив її саме за ліризм написаного.

— Тут ви помиляєтесь,— стала вона на свій захист.— Якраз на стилістику я звертала особливу увагу. І в більшості ваших книжок мене захоплювала саме поетичність мови.

Вперше за увесь час Вейл усміхнувся.

— Дякую,— не забув сказати він.— Я аж ніж не намагався звучати поетично. Моя мова випливає з емоцій героя. Ваш стиль, ваша поетичність у цій книжці силувані. Все звучить неймовірно фальшиво.

Клавдія розплакалась.

— Хто ви, в біса, такий? Чому ви дозволяєте собі так безапеляційно знищувати людину? Звідки у вас ця задрипана категоричність?

Такий вибух, здавалося, потішив Вейла.

— Та годі вже! Можете собі писати, видаватися і померти з голоду. Тільки навіщо, коли ви природжений сценарист? А щодо моєї категоричності, то писати книжки — це єдине, що я вмію, зате вмію досконало. Чи, може, я помиляюся?

Клавдія відповіла:

— Ви не помиляєтесь, але ви — садист, поц нещасний!

У Вейлових очах з'явилась настороженість.

— Ви обдарована,— сказав він.— Маєте добрий слух на кінодіалоги, дуже вправно володієте сюжетною лінією. Ви по-справжньому розумієте кіно. Навіщо вас тягне стати ковалем замість бути автомеханіком? Ви належите сфері кіно, ви зовсім не романіст.

У Клавдії очі розширились від подиву.

— Ви навіть не усвідомлюєте, ж ви ображаєте мене!

— Усвідомлюю,— сказав Вейл, — але все це для вашого ж добра.

— Повірити не можу, що ви та сама людина, що написала ваші книжки,— щонайдошкульніше кинула вона.— Ніхто не повірить, що ви самі написали їх.

На це Вейл удоволено захихикав.

— Звісно, що не повірить. Хіба це не дивно?

Увесь наступний тиждень, коли вони працювали над сценарієм, він був з нею офіційний і стриманий. Гадав, що їхній дружбі край.

Нарешті Клавдія не витримала перша.

— Ернесте, не будьте такі манірні. Я вам пробачаю. Я навіть вважаю, що ви маєте рацію. Але навіщо вам бути таким брутальним? Я навіть подумала, що це один з виявів утвердження грубої чоловічої сили. Знаєте, коли спершу принижують, а потім тягнуть у ліжко. Та я знаю, що для такого ви надто дурні. Ради всього святого, додайте трошки цукру до своїх пігулок.

Вейл знизав плечима.

— Я чогось вартий тільки в одній сфері. Якщо й там не буду чесний, тоді гріш мені ціна. А крім того, я був брутальний тому, що ви мені справді дуже подобаєтесь. Ви самі не знаєте, яка ви незвичайна.

Клавдія всміхнулася:

— Через мій талант, розум чи вроду?

Вейл заперечливо виставив долоню.

— Ні-ні. Тому, що ви благословенна, дуже щаслива людина. Жодна трагедія не зламає вас. А таке трапляється надзвичайно рідко.

Клавдія замислилась.

— Знаєте,— сказала вона,— у ваших словах учувається якась прихована образа. Я що — тупа від народження?— вона якусь хвильку помовчала.— Але отака завелика чутливість — це вже начебто схильність до меланхолії.

— Отакої! — вигукнув Вейл.— То виходить, що я меланхолік, і тому чутливіший за вас? — Вони обоє розсміялися, і Клавдія міцно обняла Вейла.

— Дякую за відвертість,— сказала вона.

— Не надто зазнавайтеся,— попередив Вейл,— як казала моя мама, життя схоже на ящик з гранатами, ніколи не знаєш, що спровадить тебе в царство небесне.

А Клавдія, сміючись, проказала:

— Христе-Боже, чи тобі конче бити у дзвони неминучості? Вам ніколи не стати сценаристом, і про це свідчить ваша остання фраза.

— Принаймні вона правдива,— відбувся Вейл.

Ще до того як вони закінчили працювати над сценарієм, Клавдія затягла Вейла в ліжко. Вона була вже досить закохана, щоб їй кортіло побачити його в чому мати народила, щоб вони могли поговорити по-справжньому, по-справжньому поділитися потаємними думками.

Як коханець Вейл виявив набагато більше ентузіазму, ніж досвіду. А ще дужче за більшість чоловіків виявляв свою вдячність. Та найкращим було те, що після обіймів він любив поговорити, оголеність не стримувала його від повчального тону, від категоричності суджень. Голий Клавдії він подобався. Знявши одяг, він, здавалося, набував мавпячої похопливості та навальності, до того ж був дуже кошлатий: волохаті груди, пасма пухнастого волосся на спині. І був, як мавпа, пожадливий, лапав її голе тіло, мов плід, що звисає з дерева. Його апетит розважав Клавдію, її тішила одвічна комедія статі. А ще їй подобалось, що він був світовою

1 ... 32 33 34 ... 153
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній дон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній дон"