Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

– Я вже, чесно кажучи, не знаю що і думати. – говорила Людмила своїй подрузі. – На те, що у нього хтось є не дуже схоже. Але щось таки ховає. І мовчить. Так, ніби ми не рідні. Став частіше їздити до своїх родичів. Навіть з братом помирився. З дітьми став поблажливішим.

Ірина дивилася на подругу і не знала, що їй на то відповісти. Ну можна було б відкрито притиснути, мовляв, признавайся. Але ж ніяких на то причин нема. А все, що робилося – виглядало дивно. Досить дивно.

– Чесно кажучи, я не знаю що на це тобі сказати. Бо виходить, що чоловік просто ангел а ти собі шукаєш зачіпки. Доказів ніяких, що він тобі зраджує, нема. А то що старається – то це лише плюс. Може, поїдь з ним до його старих. Хтось з них десь нишком тай проговориться.

– Не хоче. Каже, щоб не їхала. Зате завжди бере дітей. І взагалі, став більше часу з ними проводити. Колись трохи строгий був. А тепер, ніби надолужує.

– Ну то це добре. – сказала Іра. – А ти вже і зраду помітила. Ну нема в нього нікого. Нема! Інакше він би себе вів. Зовсім інакше.

В те, що її чоловік не має нікого хотіла вірити і сама Люда. Але вічний жіночий не здоровий сумнів мучив її. А раптом щось не все вона знає. А раптом щось не так зрозуміла. Ну щось же він ховає від неї. Але що саме? І головне – чому?

Чому? Це питання завжди буде будоражити свідомість людини. Воно змушує шукати відповідь. Досить часто абсолютно не потрібну. І не існуючу. Або навіть і шкідливу по своїй природі для того, хто її шукає.

Чому? Воно стояти мертвим стовпом між реальностями двох людей, котрі в якийсь момент не змогли порозумітися. І тепер кожен із них буде питати себе чому той, інший так поступив із ним.

А головне, воно не буде давати спокою залишаючи місце для сумніву, гніву, розчарування, ненависті, образи, злих бажань і помсти. Ось що таке питання – чому? Не завжди. Але іноді саме так.