Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Нарешті з нетрів табору вийшов широкоплечий бородань у блакитній туніці. Він спирався на зламаний спис, ніби на посох.

— Ти Міцний Молот? — суворо спитав бородань.

Роран щось ствердно гмукнув, ледь-ледь відірвав руки від сідла й дістав з-під туніки згорток пергаменту з наказами від Насуади.

Брігман швидко зламав воскову печатку, уважно вивчив усе написане, а потім байдужим поглядом зиркнув на Рорана.

— Ми чекали на тебе, — мовив він. — Один із магів Насуади зв’язався зі мною чотири дні тому й сповістив про твій приїзд. Але я й гадки не мав, що ти прибудеш так швидко.

— Це коштувало мені чималих зусиль… — прохрипів Роран.

— Авжеж. Певно, подорож видалась тобі нелегкою, — посміхнувся Брігман і повернув йому пергамент. — Ну то що, Міцний Молоте! Приймай командування. Ми якраз збиралися атакувати західні ворота!

Останні слова вп’ялися в мозок Рорана, немов кинджал. Світ довкола захитався, тож йому довелось якомога міцніше обхопити ногами сідло, щоб не звалитись на землю. Втома брала своє…

— Накажи відкласти атаку на день, — мовив він.

— Ти, мабуть, з глузду з’їхав? І як же нам тоді захопити місто? Ми цілий ранок готувались до атаки… Я не збираюся сидіти тут і порпатися в землі, доки ти виспишся. Насуада чекає, що ми захопимо місто вже за кілька днів. Принаймні я хочу зробити це раніше за Ангварда!

— Ти накажеш солдатам відмінити атаку… Інакше я підвішу тебе за ноги й відшмагаю за непокору. Доки я не відпочину й не вивчу ситуацію на полі бою, про атаку можеш забути! — ледь чутним голосом сказав Роран.

— Який же ти дурень… — зітхнув у відповідь Брігман.

— Кажу тобі, якщо ти не прикусиш язика й негайно не візьмешся за виконання своїх обов’язків, я відшмагаю тебе власноруч — тут і тепер.

— Та невже?! А ти себе бачив? У тебе нема жодного шансу! — роздув ніздрі Брігман.

— Помиляєшся… — процідив крізь зуби Роран, ледь не падаючи з ніг, але будь-що присягнувши собі дати Брігманові добрячої прочуханки.

— Ну, гаразд, — неохоче погодився той, насилу тамуючи лють, — усе одно буде казна-що, коли люди побачать, як ми місимо багнюку на одному місці. Воля твоя. В атаку ми не підемо, але я складаю із себе відповідальність — тепер усе на твоїй совісті!

— Можна подумати, колись було інакше, — похмуро мовив Роран і ледь не засичав від болю, злазячи з коня. — Але за той безлад, на який ти перетворив облогу, відповідатимеш таки ти.

Обличчя Брігмана стало сіріше за дощову хмару.

— Твій намет отам, — сказав він з ненавистю, хоч йому й личило б поводитись із ватажком як належить. Роран прокинувся аж наступного ранку. Сонячне проміння тихо сочилося крізь стінки намету й лоскотало йому обличчя. Міцний Молот відчував бадьорість і прилив нових сил. Та все одно йому здавалося, що він зімкнув очі всього на якихось дві-три хвилини.

Утім зовсім скоро він зрозумів, що втратив цілу добу. Тоді ватажок тихо лайнувся і скинув із себе тонке покривало, що весь цей час лиш заважало йому — засинаючи, він не зняв ані одягу, ані чобіт, та й північний клімат виявився доволі м’яким.

Час було діяти. Роран різко звівся з лежака, але, тихо зойкнувши, одразу ж упав назад. На якусь мить йому навіть здалося, що все тіло складається тільки з болю. Щоб сяк-так прийти до тями, Міцному Молоту знадобилося добрих десять хвилин.

Другу спробу звестись на ноги він зробив уже значно обережніше — спочатку звісив з лежака ноги й тільки потім повільно-повільно випрямився, допомагаючи собі руками. Перед тим як наважитись стати на ноги, довелося кілька разів глибоко вдихнути.

Іще одне неймовірне зусилля над собою — і Роран з кривою посмішкою нарешті вибрався з намету. День обіцяв бути цікавим.

Решта супутників Міцного Молота вже прокинулись і нетерпляче чекали на нього. Усі були схвильовані, змучені й рухались украй незграбно, власне, як і сам ватажок.

Вітаючись, Роран помітив на руці в Мелвіна скривавлену пов’язку — згадку про хазяїна таверни, котрий відбивався ножем.

— Болить?

— Могло бути й гірше. Та в разі чого — битися зможу, — знизав плечима Мелвін.

— Ото й добре.

— Ну, з чого почнеш? — спитав Карн.

Роран глянув на сонце, щоб визначити, скільки приблизно часу залишилось до полудня:

— З невеличкої прогулянки.

Від центру табору Роран повів своїх товаришів спочатку вгору, потім униз. Вони намагалися не пропустити жоден ряд наметів. Головне було зрозуміти загальний настрій солдатів й оцінити стан їхньої зброї. Загалом люди виглядали якось утомлено, хоч їхній настрій помітно поліпшувався, щойно вони бачили Міцного Молота.

Свій огляд ватажок, як і планував, завершив у північній частині табору. Тут усі зупинилися, щоб краще роздивитися Аруфс.

Місто складалося з двох ярусів. Перший був низький і широкий. На ньому розташувалася переважна більшість споруд. Другий становив вузеньку смужечку на виступі найвищої в усій околиці вершини. Обидва яруси були захищені стіною, яка мала п’ять воріт — до двох вели шляхи з північного та східного боків, а решта перекривали водні канали з півдня. За західною стіною міста простиралось безкрає море.

На північних воротах виднілися чималі вибоїни й подряпини від таранів. Земля перед ними була порита, мов рілля. Попід стіною то тут, то там розташувалися три катапульти, чотири балісти й дві таранні вежі. Їх охороняло всього кілька воїнів, які мирно пахкали собі люльками й грали в кості на невеличкому клаптику шкури. Здалеку вся ця воєнна машинерія видавалася просто іграшковою, особливо коли порівнювати її з гігантським містом.

Довкола Аруфса розпростерлись пологі рівнини, що поступово переходили в морський берег. Зелені спини цих рівнин вкривали десятки, якщо не сотні, дрібних фермочок, обнесених дерев’яними парканами. Час від часу траплялися й розкішні маєтки: це були величезні вілли, захищені від стороннього ока кам’яними стінами. Придивившись уважніше, Роран помітив, що кожна з них мала власну охорону. Швидше за все, вони належали місцевій знаті й найбагатшим купцям Аруфса.

— Ну, що скажеш? — спитав Міцний Молот Карна.

— Скажу те, що з таким самим успіхом ми можемо атакувати гору, — скрушно похитав головою маг і закліпав очима. Його погляд був сумнішим, ніж зазвичай.

— Твоя правда, — мовив Брігман, підходячи до варденів.

Роран тим часом вирішив промовчати, бо на гадку не спадало нічого путнього.

«Виходить, Насуада хоче, щоб ми захопили