Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Та як би там не було, ватажок добре розумів одне: треба шукати якийсь вихід уже хоча б для того, щоб повернутись живим до Катріни.

— Мені потрібна інформація про Аруфс, — спокійно мовив він, звертаючись до Брігмана.

Той трохи помовчав, кілька разів замислено постукав по землі уламком списа, що заміняв йому посох, і нарешті сказав:

— Галбаторікс передбачив усе на світі… Перш ніж ми встигли перекрити шляхи між ним та рештою Імперії, місто поповнило запаси їжі. Води, як ти бачиш, у них теж удосталь. Навіть якщо нам пощастить перекрити канали, у місті все одно залишаться джерела й колодязі. Словом, вони зможуть протриматися аж до зими, коли не довше. Що ще? У місті були свої війська. Крім того, на підмогу їм Галбаторікс прислав великий загін, напевно, удвічі більший за наш.

— А звідки ти все це знаєш?

— У нас був інформатор. На жаль, він нічого не тямив на воєнній тактиці, тому про слабкі місця Аруфса ми знаємо не так уже й багато.

— Ясно…

— Крім того, він обіцяв провести кількох наших людей у місто ще першої ночі.

— І що?

— Ми довго чекали на нього, але він так і не прийшов. Натомість наступного ранку над парапетом теліпалася його голова. Власне кажучи, вона ще й досі там теліпається… Ото й усе.

— А чи є там іще якісь ворота, крім цих п’яти?

— Авжеж. Іще троє. Одні широчезні водні ворота розташовані біля доків. Поруч із ними є ворота для людей та коней. А ще одні є он там, — Брігман тицьнув пальцем на західну частину міста, — але вони такі, як і решта.

— Як ти гадаєш, чи можна якісь із них протаранити?

— Тільки одні. На березі мало місця для маневру — лучникам і воїнам із пращами взагалі ніде розвернутися. Тому я б не ризикнув атакувати західні й морські ворота. Більш-менш вдалий наступ можна організувати хіба що на найближчі ворота.

— Із чого вони зроблені?

— Залізо й дуб. Якщо ми не виб’ємо їх, вони протримаються ще сотні років.

— А чи захищені вони якимись закляттями?

— Здається, ні. Інакше Насуада прислала б разом з тобою купу магів. Гелстід мав…

— Гелстід? — перебив його Роран.

— Лорд Гелстід — правитель Аруфса. Ти, мабуть, уже чув про нього.

— Ні. Ніколи.

Брігман трохи помовчав.

— У Гелстіда, — сказав він презирливим тоном, — був власний маг: огидне бліде створіння, що вешталося по стінах, бурмочучи собі в бороду закляття й намагаючись скинути нас на землю. Але в нього мало що виходило, коли не брати до уваги кількох бідолах, які орудували тараном. Їх він перетворив на попіл.

Роран перезирнувся з Карном — той виглядав схвильованим, проте нічого не сказав. Мабуть, він хотів поговорити з ватажком сам на сам.

— А чи не легше все-таки атакувати по каналах? — натомість спитав він.

— Ну і як ти це зробиш? Зі стін нас обстріляють палаючими стрілами, а в арці воріт є спеціальні люки, з яких ллється кипляча смола й летить каміння.

— Але ж ці ворота не можуть бути весь час зачинені. Вони ж перекривають воду.

— Твоя правда… Тільки дзуськи! Підводна частина воріт не суцільна. Це дуже міцні ґрати.

— Зрозуміло. А ті ворота завжди опущені у воду, навіть коли Аруфс не атакують?

— Ні. У мирний час їх закривають тільки на ніч.

— Гаразд. А що ти скажеш про стіни?

— Гладесенько відполірований граніт, — знизав плечима Брігман. — Шви між камінням такі тоненькі, що навіть ніж не пройде. Робота гномів. Судячи з усього, вони звели ці стіни ще до занепаду Вершників. Маю підозру, що між зовнішньою обшивкою там іде прошарок роздробленого каміння. Стіни заглиблюються в землю на дванадцять, а то й більше футів… Робити підкоп нема сенсу.

Брігман відступив на крок назад і показав на маєтки, що лежали у північному й західному напрямках.

— Більшість знаті сховалася в Аруфсі, але вони залишили у своїх маєтках солдатів, а ті завдають нам чимало клопоту: то підстрелять нашого розвідника, то вкрадуть найкращих коней. Кілька днів тому ми захопили он ті два маєтки, — Брігман тицьнув пальцем на обгорілі стіни якихось споруд, — але утримувати їх не стали. Ми взяли все, що було треба, а їх віддали вогню. На жаль, у нас надто мало людей, щоб захопити інші.

— А навіщо Аруфсу ці канали? — втрутився в розмову Бальдор. — Не схоже, щоб їх використовували для поливу рослин.

— Полив рослин, друже мій, на цих просторах потрібен не більше, ніж сніг на півночі в розпал зими. Тут інша проблема — як осушити бодай невеличкий клаптик землі.

— Тоді для чого їх використовують? — не зрозумів Роран. — І звідки береться вода? Невже ти думаєш, я повірю, що вона йде із самої річки Джиєт? До неї ж бозна-скільки миль!

— На північ звідси, — відповів на те Брігман, — лежать болотяні озера. Вода в них брудна й шкідлива, але місцеві люди до неї звикли. Від озер іде один великий канал, що за кілька миль перед містом розходиться на три менші, які ти бачиш отут. Кожен із них має невеличкі водоспади з млинами, які забезпечують місто борошном. Селяни привозять сюди пшеницю, а потім вантажать мішки з борошном на баржі й пливуть до Аруфса. А ще каналами переправляють ліс та вино. Коротко кажучи, вони заміняють більшість сухопутних шляхів.

Що довше Роран дивився на Аруфс, то більш спантеличено чухав потилицю. Те, що розповідав Брігман, було цікаве, але Міцний Молот досі не почув нічого, що могло б стати йому в пригоді.

— Це всі важливі об’єкти в околиці? — спитав він нарешті.

— Та наче. Хіба що на північ звідси є сланцеві копальні…

— Гаразд. Треба глянути ближче на млини, — вирішив ватажок. — Але спершу розкажи мені докладно про перебіг облоги. Я хочу знати все, включно з тим, скільки в нас лишилося припасів: від стріл до коржиків.

— Ходи за мною… Міцний Молоте.

Упродовж наступної години Роран провів нараду з Брігманом та двома лейтенантами. Він уважно вислухав їхні розповіді про спроби атакувати місто, а крім того, докладно розпитав про все, що його цікавило.

«Слава богу, хоч зброї на всіх вистачає», — подумки втішав себе Міцний Молот, почувши про кількість загиблих варденів.

Картина вимальовувалася так собі. З одного боку, часу, відведеного Насуадою на штурм, було катастрофічно мало, з іншого — загін навряд чи протримався б довше, бо їжі