Читати книгу - "Пікнік на узбіччі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це вже значно краще, — сказав Нунан. — Я бачу, серед учених теж трапляються порядні люди.
— Або ось. Візит і справді мав місце, але він аж ніяк не закінчився. Фактично ми зараз перебуваємо у стані контакту, лише не підозрюємо про це. Прибульці оселилися у Зонах і ретельно нас вивчають, водночас готуючи до «жорстоких див прийдешнього».
— Оце я розумію! — сказав Нунан. — Принаймні, тоді зрозуміло, що це за таємниче мусування відбувається у руїнах заводу. Між іншим, ваш пікнік цю вовтузню не пояснює.
— Чому ж не пояснює? — заперечив Валентин. — Могло ж яке-небудь дівчисько забути на галявині улюблене механічне ведмежа...
— Ну, ви це облиште, — рішучо сказав Нунан. — Нічогеньке ведмежа — земля двигтить... Утім, звичайно, може бути й ведмежа. Пиво будете? Розаліє! Агов, стара! Два пива панам ксенологам!.. А все-таки приємно з вами побесідувати, — сказав він Валентину. — Таке собі прочищення мізків, наче англійської солі[11] насипали під черепок. Бо ж працюєш-працюєш, а навіщо, для чого, що буде, що станеться, чим серце заспокоїться...
Принесли пива. Нунан відсьорбнув, дивлячись поверх піни, як Валентин з виразом гидливого сумніву розглядає свій кухоль.
— Що, не подобається? — запитав він, облизуючи губи.
— Та я, власне, не п’ю, — нерішуче сказав Валентин.
— Та ну? — здивувався Нунан.
— Чорт забирай! — сказав Валентин. — Та ж мусить у цьому світі бути бодай один непитущий. — Він рішуче відсунув кухоль. — Замовте мені краще коньяку, якщо так, — сказав він.
— Розаліє! — негайно гаркнув геть розвеселілий Нунан.
Коли принесли коньяк, він сказав:
— І все-таки так не можна. Я вже не кажу про ваш пікнік — це взагалі свинство, — але якщо навіть прийняти версію, що це, скажімо, прелюдія до контакту, все одно недобре. Я розумію — «браслети», «порожняки»... Але «відьмин холодець» навіщо? «Комарині лисини», пух цей гидотний...
— Даруйте, — сказав Валентин, вибираючи скибку лимона. — Я не зовсім розумію вашу термінологію. Які, вибачте, лисини?
Нунан засміявся.
— Це фольклор, — пояснив він. — Робочий жаргон сталкерів. «Комарині лисини» — це області підвищеної гравітації.
— А, гравіконцентрати... Керована гравітація. От про це я поговорив би із насолодою, але ви нічого не зрозумієте.
— Чому ж це я нічого не зрозумію? Я все-таки інженер...
— Бо я сам не розумію, — сказав Валентин. — У мене є системи рівнянь, але як їх витлумачити — я гадки не маю... А «відьмин холодець» — це, вірогідно, колоїдний газ[12]?
— Саме він. Чули про катастрофу в Карриганівських лабораторіях?
— Чув дещо, — неохоче озвався Валентин.
— Ці йолопи помістили фарфоровий контейнер із «холодцем» у спеціальну камеру, гранично ізольовану... Тобто це вони так думали, що камера гранично ізольована, але коли вони відкрили контейнер маніпуляторами, «холодець» пішов через метал і пластик, наче вода через вимочку, вирвався назовні, і все, з чим він стикався, перетворювалося на той самий «холодець». Загинуло тридцять п’ять людей, понад сто скалічено, а вся будівля лабораторії зробилася цілковито непридатною. Ви там бували коли-небудь? Чудова будівля! А тепер «холодець» стік у підвали і нижні поверхи... Ось вам і прелюдія до контакту.
Валентин весь зморщився.
— Так, я знаю все це, — сказав він. — Однак погодьтеся, Річарде, прибульці тут ні при чому. Звідки вони могли знати про існування в нас військово-промислових комплексів?
— А слід було би знати! — повчально відповів Нунан.
— А вони сказали б вам у відповідь: треба було вже давно познищувати військово-промислові комплекси.
— І то правда, — погодився Нунан. — От хай би вони цим і зайнялись, якщо такі могутні.
— Тобто ви пропонуєте втручання у внутрішні справи людства?
— Гм, — сказав Нунан. — Так ми, звичайно, можемо зайти дуже далеко. Не будемо про це. Повернімося краще до початку розмови. Чим все це таки закінчиться? Ну от, наприклад, ви, вчені. Сподіваєтеся ви отримати із Зони що-небудь фундаментальне, що-небудь таке, що дійсно могло би перевернути науку, технологію, спосіб життя?..
Валентин допив чарку і знизав плечима:
— Ви звертаєтесь не за адресою, Річарде. Я не люблю фантазувати даремно. Коли йдеться про такі серйозні речі, я віддаю перевагу обережному скепсисові. Якщо відштовхуватися від того, що ми вже отримали, попереду цілий спектр можливостей, і нічого певного сказати не можна.
— Розаліє, ще коньяку! — крикнув Нунан. — Ну добре, спробуймо з іншого кінця. Що ви, на вашу думку, вже отримали?
— Це прозвучить кумедно, але отримали дуже мало. Ми виявили багато дивовиж. У деяких випадках ми навчилися навіть використовувати ці дивовижі для своїх потреб. Ми навіть звикли до них... Лабораторна мавпа натискає червону кнопку — отримує банан, натискає білу — апельсин, але як мати банани й апельсини без кнопок, вона не знає. І яке відношення мають кнопки до бананів і апельсинів, вона не розуміє. Візьмімо, скажімо, «етаки». Ми навчилися ними користуватися. Ми навіть відкрили умови, за яких вони розмножуються діленням. Але ми досі не зуміли зробити жодного «етака», не розуміємо, як вони влаштовані, і, судячи з усього, розберемося у всьому цьому ще не скоро... Я би висловився так. Є об’єкти, яким ми знайшли застосування. Ми використовуємо їх, хоча майже запевно не так, як ними користуються прибульці. Я цілковито впевнений, що в переважній більшості випадків ми забиваємо мікроскопами цвяхи. Але все-таки дещо ми застосовуємо: «етаки», «браслети», які стимулюють життєві процеси... різні типи квазібіологічних мас, що спричинили такий переворот у медицині... Ми отримали нові транквілізатори, нові типи мінеральних добрив, переворот в агрономії... Утім, що я вам перераховую! Ви знаєте все це не гірше за мене — «браслетик», я бачу, самі носите... Назвемо цю групу об’єктів корисними. Можна сказати, що якоюсь мірою людство ними облагодіяне, хоча ніколи не слід забувати, що в нашому евклідовому світі[13] будь-яка палиця має два кінці...
— Небажані застосування? — вставив Нунан.
— Саме так. Скажімо, застосування «етаків» у військовій промисловості... Я не про це. Дія кожного корисного об’єкта нами більш або менш вивчена, більш або менш пояснена. Тепер затримка за технологією, але років через п’ятдесят ми самі навчимося виготовляти ці королівські печатки і тоді вже досхочу колотимемо ними горіхи[14]. Складніше з іншою групою об’єктів — складніше саме тому, що ніякого застосування вони в нас не знаходять, а їхні властивості
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пікнік на узбіччі», після закриття браузера.