Читати книгу - "Я, робот"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ми мали доволі мороки із звичайними роботами. Бачите, людям доводиться багато працювати з важким випромінюванням. Звичайно, це небезпечно, але ми вжили всіх запобіжних заходів. За весь час було лише два нещасних випадки, але обидва без фатальних наслідків. Але ж цього не поясниш звичайним роботам. Перший закон гласить: “Робот не може нашкодити людині або через свою бездіяльність допустити, щоб людині було завдано шкоди”. Це для них першорядне, доктор Келвін. Коли кому-небудь з наших людей доводилося потрапляти під помірне гамма-випромінювання хоч і на короткий період, — що, звичайно, не шкодило організму, — найближчий робот кидався туди і відтягував людину. При слабкому випромінюванні роботи так ревно оберігали людей, що доводилося їх проганяти. А коли випромінювання посилювалося, позитронний мозок роботів під дією гамма-променів руйнувався, і ми несли значні збитки.
Ми переконували їх, але вони стояли на тому, що перебування людини під гамма-променями загрожує її життю, дарма що вона побуде там півгодини. А коли людина забуде, казали вони, і пробуде там цілу годину? Тоді не буде шансів урятувати її. Ми доводили, що вони ризикують собою і їхні шанси врятувати людину незначні. Але власна безпека, казали вони, — то лише Третій закон робототехніки. На першому ж місці Перший закон, що дбає про безпеку людини. Ми віддавали накази, суворо забороняли їм перебувати в полі гамма-випромінювання. Але послух — це лише Другий закон робототехніки, а на першому місці стоїть Перший закон — закон безпеки людини. Доктор Келвін, ми опинилися перед вибором: або обходитися без роботів, або щось робити з Першим законом. I ми зробили вибір.
— Ніяк не повірю, — озвалася доктор Келвін, — що ви знайшли за можливе відкинути Перший закон.
— Ми не відкинули його, а лише модифікували, — пояснив Келлнер. — Позитронний мозок сконструйовано так, що він містить лише один аспект Першого закону, який гласить: “Робот не може нашкодити людині”. I все. Такі роботи не прагнуть відвернути небезпеку, що загрожує людині іззовні, приміром, гамма-випромінювання. Я правильно кажу, докторе Богерт?
— Цілком, — погодився математик.
— I це єдина відмінність ваших роботів від звичайної моделі? Єдина, Пітере?
— Єдина, Сьюзен.
Вона підвелася й підсумувала сказане.
— Зараз я ляжу спати, а годин через вісім побалакаю з тими, хто бачив робота в числі останніх. Відсьогодні, генерале Келлнер, якщо ви хочете, щоб я взяла на себе якусь відповідальність за ці події, я повинна повністю й беззастережно взяти на себе і розслідування.
Якщо не вважати двох годин напівдрімоти, Сьюзен Келвін не зімкнула очей. О сьомій ранку за місцевим часом вона подзвонила в двері Богерта, який уже також прокинувся. Він, зрозуміло, потурбувався прихопити на Гіпербазу й халат, в якому зараз красувався. Коли Сьюзен увійшла, він відклав убік ножиці для нігтів.
— Я вже чекав на вас, — приязно промовив він. — Вам, мабуть, неприємно усе це?
— Так.
— Вибачте, але іншої ради не було. Коли нас викликали на Гіпербазу, я здогадувався, що з модифікованими Несторами щось негаразд. Але що було робити? Я не міг всього розповісти під час подорожі сюди, хоч і хотілося, бо я не був упевнений. А ця модифікація надсекретна.
— Мені могли б сказати, — пробурмотіла Келвін. — “Ю. С. Роботс” не мала права втручатись у позитронний мозок без згоди роботопсихолога.
Богерт підняв брови й зітхнув:
— Сьюзен, ви все одно не змогли б вплинути на них. Такі справи уряд вирішує сам. Він хоче мати гіператомний двигун, а фізикам для цього потрібні роботи, які б не заважали працювати. Вони повинні були одержати їх, навіть якби для цього довелося пожертвувати Першим законом. Ми визнали, що таке, з точки зору конструкції, можливо, а фізики присяглися, що їм вистачить дванадцяти роботів, що їх використають тільки на Гіпербазі й знищать відразу, як буде готовий гіператомний двигун. Вони запевнили, що буде вжито всіх застережних заходів. I наполягли на секретності — от і все.
— Я б подала у відставку, — процідила доктор Келвін.
— Це б не допомогло. Уряд пропонував фірмі скажені гроші і пригрозив прийняти закон про заборону роботів, якщо ми відмовимося. У нас ні тоді не було виходу, ні тепер його нема. Якщо просочиться інформація, погано буде і Келлнеру, і уряду. А найгірше — фірмі “Ю. С. Роботс”.
Келвін пильно подивилася на нього:
— Пітере, невже ви не второпаєте, про що йдеться? Невже ви не розумієте, що означає робот без Першого закону?
— Я знаю, що це означає, не дитина. Повну нестабільність і цілком певне розв’язання рівнянь позитронного мозку.
— Це якщо говорити мовою математики. А спробуйте перекласти це на мову психології. Нормальне життя, Штере, свідомо чи несвідомо не терпить насильства. А коли ще насильство йде від нижчих істот, нетерпимість посилюється. Фізично, а деякою мірою і розумово, робот, будь-який робот, стоїть вище за людину. Що ж його тоді тримає в шорах? Тільки Перший закон! Без нього будь-яка ваша команда може спричинитися до вашої смерті. Нестабільність! Ви так не гадаєте?
— Сьюзен, — майже весело сказав Богерт, — я припускаю, що цей комплекс Франкештейна, про який ви говорите так захоплено, має під собою ґрунт, тому Перший закон стоїть на першому місці. Але цей закон, повторюю, не зовсім відкинуто, його лише трохи видозмінено,
— А як щодо стабільності мозку? Математик випнув губи.
— Зменшується, звичайно. Але в безпечних межах. Перших Несторів прислали на Гіпербазу дев’ять місяців тому, і досі нічого поганого не сталося. I навіть цей випадок викликає тривогу лише за розголошення таємниці, а не за безпеку людей.
— От і добре. Почекаємо ранкової наради.
Богерт чемно провів її до дверей і за спиною в неї скорчив красномовну міну. Він не збирався змінювати своєї думки про неї, як про нудну й метушливу невдаху.
Думки ж Сьюзен Келвін були далекі від Богерта — вона давно викреслила його із своїх списків, як слизьку й запопадливу істоту.
Джеральд Блек рік тому захистив дипломну роботу з фізики поля і, як і все його покоління фізиків, став працювати над проблемою гіператомного двигуна. Зараз він вносив і свою помітну частку в загальну напружену атмосферу наради. У білому, в плямах халаті, він був упертий і ні в чому не впевнений. Його притлумлена енергія вимагала виходу, а нервово сплетені пальці, здавалося, могли зігнути залізний прут.
Поряд з ним сидів генерал-майор Келлнер, навпроти — двоє представників “Ю. С. Роботс”.
— Мені сказали, — заговорив Блек, — ніби я останнім бачив Нестора-10 перед тим, як він зник. Як я розумію, ви саме про нього питаєте?
Доктор Келвін зацікавлено глянула на нього:
— Ви так
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, робот», після закриття браузера.