Читати книгу - "Енеїда"

І як ні морщусь, ні стараюсь,

Щоб гладко вірші шкандовать,

Та бачу по моєму виду,

Що скомпоную панахиду.

Зроблю лиш розпис іменам

Убитих воїнів на полі

І згинувших тут по неволі

Для примхи їх князьків душам.

На сей баталії пропали:

Цетаг, Танаїс і Толон;

Од рук Енеєвих лежали.

Порізані: Оніт, Сукрон.

Троянців Гілла і Аміка

Зіпхнула в пекло Турна піка…

Та де всіх поіменно знать?

Там вороги всі так змішались,

Стіснились, що уже кусались,

Руками ж нільзя і махать.

Як ось і сердобольна мати

Енею хукнула в кабак,

Велів, щоб штурмом город брати,

Рутульських перебить собак.

Столичний же Лаврент достати,

Латину з Турном перцю дати;

Бо цар в будинках ні гугу.

Еней на старших галасає.

Мерщій до себе їх ззиває

І мовить, ставши на бугру:

«Моєї мови не жахайтесь

(Бо нею управля Зевес)

І зараз з військом одправляйтєсь

Брать город, де паршивий пес,

Латин зрадливий, п'є сивуху,

А ми б'ємось зо всього духу.

Ідіть паліть, рубайте всіх;

Громадська ратуш, зборні ізби

Щоб наперед всього ізслизли,

Амату ж зав'яжіте в міх».

Сказав, і військо загриміло,

Як громом, разним оружжям;

Построїлось і полетіло

Простесенько к градським стінам.

Огні через стіну шпурляли,

До стін драбини приставляли

І хмари напустили стріл.

Еней, на город руки знявши,

Латина в зраді укорявши,

Кричить: «Латин вина злих діл».

Якії в городі остались,

Злякались од такой біди,

І голови їх збунтовались,

Не знали, утікать куди.

Одні тряслись, другі потіли.

Ворота одчинять хотіли,

Щоб в город напустить троян.

Другі Латина визивали,

На вал полізти принуждали,

Щоб сам спасав своїх мирян.

Амата, глянувши в віконце,

Уздріла в городі пожар;

Од диму, стріл затьмилось сонце;

Напав Амату сильний жар.

Не бачивши ж рутульців, Турна,

Вся кров скипілася зашкурна,

І вмиг царицю одур взяв.

Здалося їй що Турн убитий,

Через неї стидом покритий,

Навік з рутульцями пропав.

Їй жизнь зробилася немила

І осоружився ввесь світ,

Себе, олімпських кобенила,

І видно ізо всіх приміт,

Що глузд останній потеряла;

Бо царськеє убрання рвала

І в самій смутній сій порі.

Очкур вкруг шиї обкрутивши,

Кінець за жердку зачепивши,

Повісилась на очкурі.

Амати смерть ся бусурменська

Як до Лавинії дійшла,

То крикнула «уви!» з-письменська,

По хаті гедзатись пішла.

Одежу всю цвітну порвала,

А чорну к цері прибирала,

Мов галка, нарядилась вмах;

В маленьке дзеркальце дивилась,

Кривитись жалібно училась

І мило хлипати в сльозах.

Такая розімчалась чутка

В народі, в городі, в полках,

Латин же, як старий плохутка,

Устояв ледве на ногах.

Тепер він берега пустився

І так злиденно іскривився,

Що став похожим на верзун.

Амати смерть всіх сполошила,

В тугу, в печаль всіх утопила,

Од неї звомпив сам пан Турн.

Як тілько Турн освідомився,

Що дав цариці смерть очкур,

То так на всіх остервенився,

Підстрелений мов дикий кнур.

Біжить, кричить, маха руками

І грізними велить словами

Латинцям і рутульцям бой

З енеївцями перервати.

Якраз противні супостати,

Утихомирясь, стали в строй.

Еней од радості не стямивсь,

Що Турн виходить битись з ним;

Оскалив зуб, на всіх оглянувсь

І списом помахав своїм.

Прямий, як сосна, величавий.

Бувалий, здатний, тертий, жвавий

Такий, як був Нечоса-князь.

На нього всі баньки п'ялили,

І сами вороги хвалили,

Його любив всяк — не боявсь.

Як тілько виступили к бою

Завзята пара ватажків,

То, зглянувшися між собою,

Зубами всякий заскрипів.

Тут хвись! Шабельки засвистіли,

Цок-цок! — і іскри полетіли;

Один другого полосять!

Турн перший зацідив Енея,

Що з плеч упала і керея,

Еней був поточивсь назад.

І вмиг, прочумавшись, з наскоком

Еней на Турна напустив,

Оддячивши йому сто з оком,

І вражу шаблю перебив.

Яким же побитом спастися?

Трохи не лучче уплестися?

Без шаблі нільзя воювать.

Так Турн зробив без дальней думки.

Як кажуть, підобравши клунки,

Ану! Чим тьху навтіки драть.

Біжить пан Турн, і репетує,

І просить у своїх меча;

Ніхто сердеги не рятує

Од рук троянська силача!

Як ось іще перерядилась

Сестриця, і пред ним явилась,

І в руку сунула палаш;

Оп'ять шабельки заблищали,

Оп'ять панцири забряжчали,

Оп'ять пан Турн оправивсь наш.

Тут Зевс не втерпів, обізвався,

Юноні з гнівом так сказав:

«Чи ум од тебе одцурався?

Чи хочеш, щоб тобі я дав

По пані старій блискавками?

Біда з злосливими бабами!

Уже ж вістимо всім богам:

Еней в Олімпі буде з нами

Живитись тими ж пирогами,

Які кажу пекти я вам.

Безсмертного ж хто ма убити.

Або хто може рану дать?

Про що ж мазку мирянську лити?

За Турна щиро так стоять?

Ютурна на одну проказу,

І певне, по твому приказу,

Палаш рутульцю піддала.

І поки ж будеш ти біситься?

На Трою і троянців злиться?

Ти зла їм вдоволь задала».

Юнона в первий раз смирилась,

Без крику к Зевсу річ вела:

«Прости, паноче! Проступилась,

Я, далебі, дурна була;

Нехай Еней сідла рутульця,

Нехай спиха Латина з стульця,

Нехай поселить тут свій рід.

Но тілько щоб латинське плем'я

Удержало на вічне врем'я

Імення, мову, віру, вид».

«Іноси! сількість! Як мовляла», —

Юноні Юпітер сказав.

Богиня з радіщ, танцювала.

А Зевс метелицю свистав.

І все на шальках розважали,

Ютурну в воду одіслали,

Щоб з братом Турном розлучить;

Бо книжка Зевсова з судьбами,

Несмертних писана руками,

Так мусила установить.

Еней махає довгим списом.

На Турна міцно наступа.

«Тепер, — кричить, підбитий бісом, —

Тебе ніхто не захова.

Хоть як вертись і одступайся,

Хоть в віщо хоч перекидайся,

Хоть зайчиком, хоть вовком стань,

Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,

Я витягну тебе спідсподу

І розмізчу, погану дрянь».

Од сей бундючкоі Турн речі

Безпечно усик закрутив

І, зжав свої широкі плечі,

Енею глуздівно сказав:

«Я ставлю річ твою в дурницю;

Ти в руку не піймав синицю,

Не тебе, далебіг, боюсь.

Олімпські нами управляють,

Вони на мене налягають,

Пред ними тілько я смирюсь».

Сказавши, круто повернувся

І камінь пудів в п'ять підняв;

Хоть з праці трохи і надувся;

Бо, бач, не тим він Турном став,

Не та була в нім жвавость, сила,

Йому Юнона ізмінила;

Без богів ж людська моч — пустяк.

Йому і камінь ізміняє,

Енея геть не долітає,

І Турна взяв великий страх.

В таку щасливую годину

Еней чимдуж спис розмахав

І Турну, гадовому