BooksUkraine.com » Сучасна проза » Старо-світські батюшки та матушки 📚 - Українською

Читати книгу - "Старо-світські батюшки та матушки"

143
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Старо-світські батюшки та матушки" автора Іван Семенович Левицький. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 32 33 34 ... 92
Перейти на сторінку:
парубка Проко-па, в котрого були не всі вдома.

Балабуха тільки що пообідав пізненько, по міському звичаю, й лежав в світлиці на канапі. Олеся, убрана в новеньку сукню, сиділа коло його в ногах, награвала на гітарі якийсь романс. В покоях було по-міському, з претензією на панство. Непомальований поміст був вишаруваний піском і чисто вимитий. Коло вікон висіли портрети Кутузова та інші й дві нові картини, куплені в Києві на контрактах: на одній – панна з голими плічми держала на руках кота, на другій картині – панна з заслоненими плічми, але з голими руками держала на пальці канарейку й годувала її з своїх червоних уст. На вікнах стояли вазони герані.

Титар рипнув дверима й подався несміливо назад. Балабуха схопився з канапи. Олеся перестала грати.

– А що ти скажеш, чоловіче? – спитав Балабуха.

– Приїхав до вашої милості з гостинцем од вільшаницького батюшки.

– З яким гостинцем? – спитав Балабуха.

– Привіз посуду на господарство. Чи звелите куди перенести? – спитав титар, скоса поглядаючи на простоволосу жінку благочинного.

Балабуха вийшов на ганок. За ним вийшла й благочинна. Посуд займав трохи не третину маленького двора. Олеся осміхнулась, глянувши на Балабуху.

– Піддобрюються, бояться тебе,– зашепотіла Олеся до Балабухи.

– Добрі горшки в вас в Вільшаниці,– сказав Балабуха, кинувши очима по горшках.

– А це що таке? —спитала благочинна, торкаючи кінчиком черевика поросятники.

– Це, вибачайте, госпоже, поросятники, щоб смажити цілі поросята чи ік великодню, чи й так на свою обихідку.

Благочинна ще ласкавіше осміхнулась.

– Це матушка прислали таки доконечне вам,– додав староста.

Олеся облизалась, наче почула смалятину од поросяти, котрою наче повіяло од здорових поросятників.

Балабуха звелів винести титареві за всі горшки чарку горілки, та й то маленьку, й дав закусити шматок чорного хліба.

– Кланяйся ж батюшці й матушці та скажи, щоб приїхали до нас в гості. Та не забудь подякувати за горшки,– крикнув Балабуха до титаря, котрий налагодивсь виїжджати з двору, держачи під пахвою шапку.

Вибігла горбата Килина, вибіг Прокіп, і кинулись переносити горшки на горище.

– Моссаковські йдуть на мир,– сказав Балабуха.

– Добре роблять, що йдуть,– нам горшків треба: Килина товче їх так, що не настачиш од ярмарку до ярмарку.

– Що ж, старосто, казав благочинний? – питав отець Харитін та Онисія.

– Дякували й просили, щоб приїхали до його в гості,– сказав староста.

– А благочинну бачив? – спитала Онисія Степанівна.

– Бачив: вибачайте, волоссям світить,– простоволоса ходить, неначе дівка.

В той час Балабуха з жінкою, надивившись на горшки, пішли в кімнату й полягали спати. Виспавшись добре, Балабуха достав якогось «святого отця» й почав, лежачи, вважливо читати. Олеся сиділа й слухала.

– Господи, яка нудьга! От і ніякий гость не приїде,– промовила Олеся, позіхаючи.

Вона достала гітару й почала грати. Балабуха так закопався в книжку, що навіть не чув музики.

– Кидай книжку та слухай, як я граю,– сказала Олеся.

– Грай, грай! я слухаю,– обізвався Балабуха, не одводячи очей од книжки.

– Як же то ти разом і слухаєш, і читаєш? Може, тобі заспівати?

– Співай, співай, серце,– я слухаю. Олеся переспівала однієї пісні, а Балабуха все читав і не чув з тієї пісні ні одного словечка.

– Чи ти мене слухаєш? – спитала Олеся, дивлячись на чоловікові насуплені брови.

– Слухаю, співай далі!

– Ну, заспівай ще ти,– я буду пригравати.

– Грай, грай! Я слухаю.

– Та ти навіть не чув, що я сказала.

– Ти краще послухай, а я тобі прочитаю «Краткий Летописец» за Україну та гетьмана Богдана Хмельницького.

– Що ж то таке Україна? Чи посесія яка, чи що? Хто ж то Богдан Хмельницький?

– Україна – це ввесь край, де тільки живе наш народ. Богдан одвоював Україну од Польщі й оддав цареві Олексієві. Ти, бачу, нічого цього не тямиш.

– На, краще, прочитай мені оцю «Волшебницю Рагі-Муїну й принца Ібрагіма»,– сказала Олеся, тикаючи Балабусі в руки давній роман в шкуратяних палітурках.

– Дай вже, дай,– я тобі прочитаю й твою «Волшебницю».

Балабуха почав читати, як волшебниця повела Ібрагіма в глибоку печеру, викликала якогось страшного духа й почала високим стилем верзти нісенітницю. Він читав, читав та й плюнув.

– Одчепись, Олесю, з своїми волшебницями!

Балабуха знов взяв в руки товстий «Феатрон, или Позор исторический». В цього «спудея» старої Києво-Могилянської академії було багато книжок, більше, ніж в деяких теперішніх наших сільських батюшок на Україні: він був ліпший чоловік не тільки для свого часу, хоч і не падкував коло хазяйства. Олеся видерла з його рук книжку й закинула на шафу.

– Потривай же, я ось швиргону туди й твою Рагі-Муїну з царевичем Ібрагімом!

І він справді швиргонув книжку на грубу, аж листки на повітрі зашелестіли й палітурки захурчали.

– От так! що ж ми тепер робитимемо, коли книжки позакидали? – сказала Олеся.

– Танцюй, а я буду дивитись,– сказав Балабуха.

– Якби ж ти пак грав! – сказала Олеся, надувши губи.

– Знаєш що, Олесю? Піди в пекарню й розпорядись, щоб Килина зварила чого або спекла на вечерю, бо я вже їсти хочу.

– Піди краще ти, бо я ненавиджу ту пекарню.

– Піди-бо! ти ж в мене господиня, чи що.

– Не піду. Я до того не звикла в батька. Коли б нам знайти доброго кухаря; я ненавиджу те смажіння, та печіння, та топління, та варіння, та ще й що божого дня! Я не маю до цього потягу.

– Еге! На кухаря треба багато грошей. Піди-бо, піди!

Олеся одчинила двері в сіни, гукнула на Кнлину, звеліла їй взяти в жида м'яса й спекти на вечерю печеню,– одначе в пекарню все-таки не пішла.

Настав довгий вечір. Олеся не втерпіла, достала з груби свою «Волшебницю» й почала голосно читати. Балабуха не слухав і позіхав.

Килина поставила на стіл печеню й солоні огірки. Олеся покуштувала м'яса: м'ясо було засушене, як сухар.

– Пхе, яке паскудство! Можна зуби поламати,– сказала Олеся, одсовуючи тарілку,– це якась жорства, а не печеня.– Вона одрізала огірка: огірок був несолоний, дуже кислий, без усякого смаку.– Пхе, який паскудний огірок! Я зроду таких поганих огірків не їла.

– Як не їла, то тепер мусиш їсти; яких насолила, такі й споживай! Ти не хазяйновита й нестатковита людина,– сказав Балабуха, перетираючи в зубах суху печеню, що аж тріщала, неначе він жував у роті пісок та жорству.

– Господи, яка нудьга, й гость тобі ніякий не приїде. Коли б хоч який жид прийшов з містечка, все б таки було з ким побалакати.

Олеся пішла ходити по світлиці. Балабуха курив люльку

1 ... 32 33 34 ... 92
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Старо-світські батюшки та матушки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Старо-світські батюшки та матушки"