Читати книгу - "Риб’ячі діти"

– Віко?!

– Сірий?!

Не вірячи власним очам, вони стояли і дивилися одне на одного кілька секунд, а потім Сірий підійшов і поцілував колишню подругу в щоку. Скільки ж поцілунків минуло з того часу, коли він захоплювався її рухами, її неймовірними божественними руками, вони в неї – наче крила, наче крила…

– Ти ж поїхала до Москви?

– Я там і працюю. Два місяці там, два тижні дома.

Як же він міг не впізнати її одразу? Нічого дивного – навіть в найпрекрасніших місцях люди з часом змінюються.

– А як твій стариган, га? А що за песик?

– Підібрала рік тому, швендявся по місту, певне, викинули господарі. І яким чином вижило таке мале, невідомо! Чарліком назвала, на честь Чапліна. Правда ж, схожий?

Запитання про старигана Вікторія пропустила повз вуха. Зрештою, Сірий-то мав право ображатися і так зло пожартувати, все ж таки вона його тоді досить жорстоко кинула, без оголошення війни. Але ж не заради грошей, вона кинула Сірого заради того, кого покохала. На той час вони зустрічались два роки, багато, їй виповнилося сімнадцять, й, окрім квітучої юності, вона мала й інші підстави пишатися собою: навчання на «відмінно», видатна зовнішність, знову ж таки, успіхи в бальних танцях, тобто дівчина сяяла такою собі маленькою шкільною зірочкою; Сірий же, на три роки старший, мав гучну славу хулігана. Він був одним із тих пацанчиків, що «бігали на збори», тобто входив до одного з вуличних угруповань, які наводили жах на обивателів і регулярно вчиняли бійки поміж собою; так от, Сірий вважався «пацанчиком в авторитеті», мав неабияку вагу на районі і прекрасну перспективу в найближчий час загриміти на «зону». Так що рано чи пізно вони б однаково розійшлися, як в морі кораблі, бо очевидно й малюку – вони не пара; тож не варто звертати уваги зараз на його випади, десять років пройшло, а це немало. Немало.

Для Сірого її раптова зрада стала сильним ударом по самолюбству – ще ніколи він не зазнавав таких нищівних і відвертих поразок, та ще й від кого, хто був суперником? Престарілий нікчемний муляр, реальний лох! Однак він швидко відкинув прості відповіді на витоки вчинку колишньої подруги, зрештою, якраз повернувся батько і провів дома мало не рік, тож Сірий нарешті отримав якісного співрозмовника, навіть більше – друга, і його природні здібності почали розвиватися в іншому, відмінному від кримінальних схильностей, напрямку. Але все ж таки рішення кардинально змінити життя, відійти від вулиці і гоп-стопу, правильних запитань та правильних відповідей («Ти за кого бігаєш? – А ти з якою метою цікавишся? – Тебе в якому кутку трахати? – В п’ятому верхньому без підставки!») він прийняв самостійно. Цьому сприяли й деякі інші, малоприємні обставини: кількох людей з їхнього району посадили за вбивство, по суті, невинної людини (тому що зовсім невинних немає) – підлітка, що випадково потрапив під гарячу руку. Хлопця перестріли ввечері, він повертався з музичної школи (класика жанру!), і вдарили-то всього один раз, а він взяв, неборака, і впав головою об бордюр, а приятелі Сірого, замість того щоб втекти, почали стрибати на нього зверху ногами. За цим заняттям їх і застала міліція. Звісно, таке спустити не могли, набралося багато свідків, тож його друзякам дали від восьми до п’ятнадцяти за вбивство з особливою жорстокістю. Сірий, пригнічений як самим вбивством, так і покаранням товаришів, часто замість вечірніх прогулянок став залишатись вдома: багато читав, особливо популярно-наукової та релігійної літератури – белетристика та поезія його ніколи не цікавили. Згодом тітка, сестра покійної матері, влаштувала його працювати на будівництво, одночасно він вступив на юридичний заочно, щоправда, не закінчив, кинув, але обіцяв собі повернутись, тобто Сірий дійсно своє життя рішуче змінив. «Зайшов в інші двері», – як казав задоволений батько. Єдине, на що нарікав старий, – на відсутність онуків, тобто спонукав одружитись, бо бідкався, що в країні росте, та чого там! – вже виросло ціле покоління бездітченків, тих, чиї підліткові роки припали на дев’яності, коли їхні батьки більше займалися вирішенням проблеми фізичного виживання дітей, ніж виховання – кожен сніданок, кожен обід вони мали заробити, і не завжди це в ті часи вдавалося і далеко не всім; от і виходить, що тепер вони начебто компенсують собі ті роки, наче мстяться за свою самотність, яку сприймають як природне існування індивідуума в суспільстві. «Підсвідомо, звичайно ж, підсвідомо», – зауважував батько.

– А ти як, малий? – Вікторія вирішила не відставати, на «малого» хлопець колись дуже ображався.

– Я – рівненько, – Сірий також зробив вигляд, що не почув образи. – А що ти тут робиш?

– Привезла собакам їжу.

– Яким собакам, яку їжу? – не зрозумів Сірий.

– Тут живуть в старій садибі три нічийні пси, пояснила дівчина. – Я їх підгодовую кожного ранку.

– А, ясно – щось на кшталт: чим більше я дізнаюся про людей, тим більше люблю собак?

– Та ні, Сірий, на ставлення до людей мої стосунки з собаками аж ніяк не впливають. Немає розчарування в житті чи чогось там такого, на що ти натякаєш.

– Тобто ти хочеш сказати, – Сірий насправді щиро здивувався такому вчинку своєї колишньої подруги, – що ти, танцівниця, працюєш у Москві, заробляєш бабло, маєш тачку от (показав рукою на машину) – і кожного ранку, коли повертаєшся додому, їздиш сюди годувати бродячих псів?

– Так, – просто сказала Віка і поставила Чарліка на асфальт. Насправді це був Боні, малий рудий друг і напарник по іграх Білявки, але зараз, у зв’язку із обставинами, що склалися в житті, він відзивався на Чарліка. Від того, щоб бути спаленим заживо